1 Наближалося свято Прісних Хлібів, яке ще називають Пасхою.
2 Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса, але боялися людей.
3 І тоді сатана вселився в Юду, якого називали Іскаріотом. Він був одним з дванадцятьох апостолів.
4 Юда прийшов до головних священиків й начальників Храмової варти і почав говорити з ними про те, як він може видати їм Ісуса.
5 Ті дуже зраділи й пообіцяли добре заплатити йому за це.
6 Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса, коли навколо Нього не буде натовпу.
7 Настав день свята Прісних Хлібів,[73] коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня.
8 Ісус послав Петра й Іоана, наказавши їм: «Ідіть і приготуйте для нас Пасхальну вечерю».
9 Вони питають: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували вечерю?»
10 Ісус відповів: «Як увійдете в місто, вам зустрінеться чоловік, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде.
11 Та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?”
12 Тоді той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері».
13 Отож Петро та Іоан пішли до міста і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.
14 Коли настав час, Ісус зайняв місце за столом, і апостоли сіли разом з Ним.
15 Ісус звернувся до них: «Я дуже хотів спожити разом з вами Пасхальну вечерю перш, ніж прийму страждання.
16 Бо кажу вам, що не їстиму більше Пасхальної вечері доти, доки не здійсниться це у Царстві Божому».
17 Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, сказав: «Нехай кожний з вас вип’є з чаші цієї.
18 Бо істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли прийде Царство Боже».
19 Потім Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм апостолам зі словами: «Це тіло Моє, що буде віддане за вас. Їжте його на спомин про Мене».
20 Після вечері Ісус так само взяв чашу з вином і промовив: «Це вино символізує кров Мою, що засновує Новий Заповіт Божий для людей, які належать Йому; і проллється вона за вас».[74]
21 Потім Ісус мовив: «Один із вас незабаром зрадить Мене; його рука зараз знаходиться поруч з Моєю.
22 Син Людський піде на смерть, як і було Йому призначено Господом. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть».
23 Тоді апостоли почали сперечатися один з одним про те, хто б міг таке зробити.
24 Також серед учнів Ісусових спалахнула суперечка про те, хто з них вважається найбільшим.
25 Але Ісус сказав їм: «Царі поганські панують над своїми народами. І ті, хто має владу над людьми, вимагають, щоб їх називали благодійниками.
26 Але ж ви не поводьте себе так. Навпаки, найбільший з-поміж вас мусить стати як найменший, а пан — ніби слуга.
27 Бо хто значніший: той, хто сидить за столом, чи той, хто йому прислуговує? Чи не той, хто сидить за столом? Але Я серед вас як той, хто прислуговує.
28 Ви зосталися зі Мною в Моїх випробуваннях.
29 І Я заповідаю вам Царство так само, як Мій Батько заповідав Його Мені.
30 То ви сидітимете за Моїм столом у Царстві Небесному, будете їсти й пити зі Мною. Саме вам сидіти на престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських».
31 «Симоне, [75] Симоне, послухай! Сатана просив дозволу перевірити вас, неначе селянин перевіряє пшеницю, відділяючи добре зерно від паганого.
32 Та Я молився за тебе, щоб не втратив ти віру. То ж коли ти, Симоне, знов повернешся до Мене, укріпи віру братів своїх».
33 Однак Симон, якого ще звали Петром, відповів: «Господи, я готовий іти з Тобою до в’язниці й навіть на смерть».
34 Але Ісус промовив: «Кажу тобі, Петре: ще й півень не проспіває уранці, ти тричі зречешся Мене[76]».
35 І звернувся Ісус до Своїх учнів: «Коли Я посилав вас без гаманця, торби й сандалів, чи вам чогось бракувало?» Вони відповіли: «Нічого».
36 Ісус продовжував: «Але зараз, якщо хто має гаманця, мусить взяти його. Так само, якщо хто має торбу, хай візьме торбу свою. І якщо хто не має меча, хай продасть свій плащ і придбає меч.
37 Бо кажу вам, що сказане у Святому Писанні мусить збутися зі Мною:
„І вважатимуть Його за злочинця”.
Так, усе сказане про Мене наближається до здійснення».
„І вважатимуть Його за злочинця”.
Так, усе сказане про Мене наближається до здійснення».
38 Учні кажуть: «Господи, подивись, ось тут два мечі». І Він відповів: «Цього достатньо».[77]
39 Потім, за звичаєм, Ісус вирушив на Оливну гору, та учні Його пішли за Ним.
40 Прийшовши на місце, Ісус сказав їм: «Моліться, щоб не піддатися спокусам».
41 Відійшовши від учнів на відстань приблизно в 50 кроків, Ісус став на коліна й почав молитися:
42 «Отче, якщо на те воля Твоя, нехай обмине Мене ця чаша [78] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
43 І з’явився перед Ним Ангел з Небес і зміцнив Його сили.
44 Долаючи біль, Ісус молився ще більш ревно. І піт Його падав на землю, мов краплі крові. [79]
45 Закінчивши молитися, Ісус повернувся до Своїх учнів, та побачив, що вони сплять, виснажені горем.
46 Ісус розбудив їх, кажучи: «Чому ви спите? Вставайте й моліться, щоб не піддатися спокусам».
47 Поки Ісус це казав, з’явився натовп людей. Їх вів Юда, один з дванадцятьох апостолів. Він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його.
48 Але Ісус запитав його: «Юдо, ти зраджуєш Сина Людського дружнім поцілунком?»
49 Зрозумівши, що має статися, учні, які стояли навколо, запитали: «Господи, чи хочеш, щоб ми вдарили своїми мечами?»
50 Та один із учнів ударив мечем слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.
51 Та у відповідь Ісус сказав: «Зупиніться! Досить уже цього!» Він доторкнувся до вуха слуги й зцілив його.
52 Потім Ісус звернувся до головних священиків, начальників варти Храму та старійшин, які прийшли заарештувати Його: «Ви прийшли проти Мене, ніби проти розбійника, з мечами та палицями.
53 Я ж щодня був з вами у Храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Але зараз ваша година — година владарювання мороку».
54 Вони схопили Ісуса й відвели Його до будинку первосвященика, а Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом.
55 Охоронці розклали серед двору багаття й повсідалися навколо. Петро сів разом із ними.
56 Одна з дівчат-служниць побачила Петра, сидячого біля вогнища. Вона пильно придивилася на нього в відблисках багаття й сказала: «Цей чоловік також був з Ісусом».
57 Та Петро заперечив, мовивши: «Жінко, я не знаю Його!»
58 Трохи згодом інший чоловік побачив Петра і сказав: «Ти також один із учнів Христових!» Та Петро відповів: «Ні, чоловіче! Це не так!»
59 Минуло щось близько години, і ще один чоловік почав стверджувати: «Безперечно, цей чоловік також був з Ісусом, адже він теж з Ґалилеї».
60 Але Петро відповів: «Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш!» І тієї ж миті, коли Петро ще не закінчив речення, проспівав півень.
61 Тоді Ісус обернувся й подивився в очі Петру. І згадав Петро Господні слова: «Перш ніж сьогодні проспіває півень, ти тричі зречешся Мене».
62 Тоді Петро пішов геть, гірко ридаючи.
63 Люди, які тримали Ісуса під охороною, почали насміхатися над Ним й бити Його.
64 Вони також затулили Ісусу очі й почали бити Його, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк,[80] назви того із нас, хто вдарив Тебе!»
65 І говорили вони багато іншого Ісусу, щоб образити Його.
66 Вранці наступного дня, зібралися разом старійшини народу, головні священики й книжники, та привели Ісуса на своє зібрання.[81]
67 Вони сказали: «Якщо Ти Христос, то скажи нам це». Та Ісус відповів їм: «Навіть якщо Я і скажу вам, що Я Христос, ви Мені не повірите.
68 І якщо Я запитаю вас про щось, ви не дасте відповіді.
69 Але віднині, Син Людський сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога».
70 Вони всі запитали: «Тож скажи нам: Ти — Син Божий?» Ісус сказав їм: «Ви вірно сказали, хто Я є».
71 І тоді вони мовили: «Навіщо нам іще якісь додаткові свідчення? Ми самі все чули від Нього Самого!»
Євангелія від св. Луки, 22 глава