1 І прикликав Яков сини свої і каже:
2 Ой синове Якова! Скуптеся докупи, та послухайте, що скаже вам отець Ізраїль.
3 Ти, мій первенче, Рубене, сило моя перва! Ти й поважен, ти й потужен, всїх ти переважив,
4 Та филюєшся водою, задню пасти будеш; лїг бо на отецьке ложе, ложе ти зневажив, і зневажив і споганив батькову постелю!
5 Симеоне й ти Левію! Браттє ви між браттєм, та сестра знаряддє в зрадї кривдї стала.
6 Не ввійду я в вашу раду, поки й тху тихого, і до змови не пристану серцем чистим, чесним. Бо вони людей в завзяттї мучили, вбивали, в безумі свойму терзали навіть і скотину.
7 Проклинаю їх нелюдське дике їх завзяттє; їх в Ізраїлї розсїю, звергну у Якові.
8 Юда! Тебе возхвалить рідне браттє ревно, і вклонятись тобі будуть батька твого дїти.
9 Юда левчук голодний; ситим будеш, синку, і хижацтвом пійдеш в гору; левом опочинеш: Мов той лев заляжеш спати, страшен, як левиця; хто зосьмілиться збудити, сон його стрівожить?
10 В Юди не похитнеться берло між колїньми, докіль мир постане в людях, чаяннє в народах.
11 В виноградї він привяже знїжене ослятко, у найкращому, ослицї мазану дитину. У винї одежу виправ, платтє у червонім.
12 Од вина потуманїли ясні очі в його, од молока побілїли в його ситі зуби.
13 Зебулон седить над морем, судна знай вітає; його слуги пробувати будуть і в Сидонї.
14 Іссахар — осел костлявий між двома хлївами.
15 Бачить, що в землї родющій люба річ спочити; і на паньщинї гне спину під тягар, працює.
16 Дан свій люд судити буде, рід свій в Якові.
17 Дан лежати на дорозї гадиною буде. Вкусить він коня за ногу, скине й їздеця він; навпаки впаде злякавшись, у сїдлї не всидить.
18 На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже!
19 Гад — напре на його військо, він побє потужне.
20 Ассер у життї роскішнім їсти ме хлїб з туком, ласощі царські усїм він вистачати буде.
21 Нафталїй гіллє розкине пишним дубом.
22 Йосиф же, се вітка добра з дерева, що родить над криницею, да й стеле яблука по муру.
23 Нацїлялись в його з лука, стрелили, та лук свій
24 Він удержав у потузї. Руцї не послабли.
25 Всемогущий благодатно, синку, тебе кропить з неба гарними дощами, із землї годує.
26 Ті ж бо всї благословення, що дознав отець твій, взяли гору над горами, вічними холмами. Ой нехай же на голову всї Йосифові зійдуть і на тїмє осяйного князя між братами!
27 Бенямин, се в нас вовцюга, наситу не знає; вранцї — він жере поживу, в вечір — здобич дїлить.
28 Усе це дванайцятеро поколїнь Ізрайлевих, і се промовив до них отець і благословив їх кожного, по благословенню його благословив їх.
29 І заповідав їм, і каже їм: Я пригорнусь до народу мого. Поховайте мене з отцями моїми в печері, що на полї Ефроновому Гетієвому,
30 В печері, що на полї Макпелевому, що перед Мамрійщиною в Канаан землї, що купив Авраам у Ефрона Гетія у державу на гробовище.
31 Там поховано Авраама й Сарру, жону його; там поховано Ізаака й Ребеку, жену його, і там поховав я Лею.
32 Куплене поле й печера на йому в синів Гетових.
33 І переставши Яков чинити заповіт синам своїм, простягнув нозї свої на постелї і розлучивсь із душею, та й пригорнувсь до народу свого.
Перша книга Мойсеєва: Буття, 49 глава