1 Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду проти Ісуса, щоб убити Його;
2 і, зв’язавши Його, повели й передали правителеві Пилату.
3 Тоді Юда, який Його видав, побачивши, що Він засуджений, розкаявся і повернув тридцять срібних монет первосвященикам і старшим,
4 кажучи: Я згрішив, видавши невинну кров. Вони ж сказали: А що нам до того? Сам дивися.
5 Тоді він кинув срібняки в храмі, пішов геть і повісився.
6 А первосвященики, узявши срібняки, сказали: Не годиться класти їх до скарбниці, бо це ціна крові.
7 Порадившись, вони купили на них гончарське поле, щоб хоронити там чужинців.
8 Тому те поле досі зветься Полем крові.
9 Тоді сповнилося сказане через пророка Єремію, який говорив: І взяли вони тридцять срібняків — вартість Оціненого, — Того, Кого оцінили сини Ізраїля,
10 і дали їх за гончарське поле, як наказав мені Господь.
11 Ісус же став перед правителем. Правитель запитав Його: Чи ти юдейський Цар? Ісус відповів: Ти кажеш!
12 Коли первосвященики і старші Його звинувачували, Він нічого не відповідав.
13 Тоді Пилат каже Йому: Хіба не чуєш, скільки проти Тебе свідчать?
14 Але Він не відповідав йому на жодне слово, так що правитель дуже дивувався.
15 На кожне свято правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого бажали.
16 Був же тоді відомий в’язень, якого звали Вараввою.
17 Коли вони зібралися, Пилат сказав їм: Кого хочете, щоб я відпустив вам, Ісуса Варавву чи Ісуса, Котрий зветься Христос?
18 Адже знав, що через заздрощі видали Його.
19 Коли ж він сидів на судилищі, послала до нього його дружина сказати: Не май нічого до Того Праведника, бо я багато натерпілася нині вві сні через Нього!
20 А первосвященики й старші підмовили людей, аби просити за Варавву, а Ісуса щоб убити.
21 Правитель озвався і сказав їм: Кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.
22 Пилат їм відповів: А що я маю зробити з Ісусом, Який зветься Христос? Усі закричали: Нехай буде розп’ятий!
23 Він же сказав: А який злочин Він скоїв? Та вони ще дужче кричали: Нехай буде розп’ятий!
24 Побачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі посилюється, Пилат узяв воду, вмив руки перед народом і сказав: Невинний я в крові Цього Праведника! Дивіться самі!
25 У відповідь весь народ закричав: Кров Його на нас і на наших дітях!
26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса після бичування видав на розп’яття.
27 Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторію [1] , зібрали через Нього весь підрозділ.
28 І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю
29 та, сплівши вінок з тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку і, упавши на коліна перед Ним, глузували з Нього, кажучи: Радій, Царю юдейський!
30 І плювали на Нього та, взявши тростину, били Його по голові.
31 А коли наглузувалися з Нього, стягли з Нього багряницю, надягли на Нього Його одяг і повели на розп’яття.
32 Виходячи, зустріли чоловіка з Киринеї на ім’я Симон, якого примусили нести Його хрест.
33 Коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що в перекладі означає Череповище,
34 дали Йому випити вина, змішаного з жовчю, але Він, покуштувавши, не схотів пити.
35 А ті, які розіп’яли Його, кидаючи жереб, поділили Його одяг
36 і, посідавши, стерегли Його там.
37 Над Його головою прибили напис Його провини: Це Ісус — Цар юдейський.
38 Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного — праворуч, другого — ліворуч.
39 А ті, хто проходив повз Нього, лихословили Його, похитуючи своїми головами
40 і кажучи: Ти, Котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!
41 Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузуючи, говорили:
42 Інших спасав, а Себе Самого не може спасти?! Він, Цар ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста — і повіримо в Нього.
43 Він покладав надію на Бога; нехай тепер Його визволить, якщо хоче, бо Він сказав: Я — Божий Син!
44 Так само і розбійники, розп’яті з Ним, насміхалися з Нього.
45 Від шостої години по всій землі тривала темрява — аж до дев’ятої години.
46 А о дев’ятій годині Ісус скрикнув гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лема савахтані? Тобто: Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?
47 Деякі з тих, які там стояли, почувши це, говорили, що Він кличе Іллю [2].
48 І зараз же один із них, підбігши, взяв губку, наповнив її оцтом, настромив на очеретину і дав Йому пити.
49 Інші ж казали: Облиш, подивимося, чи прийде Ілля Його спасати.
50 Ісус же, знову голосно скрикнувши, віддав духа.
51 І ось завіса храму роздерлася надвоє — згори додолу; земля затряслася, скелі порозпадалися,
52 гроби повідкривалися, багато тіл померлих святих устали
53 і, вийшовши з гробів після Його воскресіння, ввійшли до святого міста і явилися багатьом.
54 А сотник і ті, які з ним стерегли Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, дуже злякалися й говорили: Справді, Він був Божий Син!
55 Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони йшли за Ісусом з Галилеї, прислуговуючи Йому.
56 Поміж ними була Марія Магдалина, Марія — мати Якова та Йосифа, мати Зеведеєвих синів.
57 Коли настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї на ім’я Йосиф, який і сам був учнем Ісуса;
58 він прийшов до Пилата й попросив тіло Ісуса. Після чого Пилат наказав дати.
59 Взявши тіло, Йосиф обгорнув Його чистим полотном
60 і поклав Його до своєї нової гробниці, яку висік у скелі, та, прикотивши до отвору гробниці великий камінь, відійшов.
61 Була ж там Марія Магдалина і друга Марія, які сиділи напроти гробу.
62 Наступного дня, що після п’ятниці [3] , зібралися первосвященики та фарисеї до Пилата
63 і кажуть: Пане, ми пригадали, що той обманщик сказав ще за життя: Через три дні Я воскресну!
64 Тож накажи стерегти гробницю до третього дня, щоби часом Його учні, прийшовши вночі, не викрали Його та не сказали народові: Він воскрес із мертвих! — бо буде цей останній обман гірший від першого.
65 Пилат сказав їм: Маєте варту, ідіть і забезпечте, як знаєте.
66 Вони пішли й забезпечили гробницю: опечатали камінь і поставили варту.
Євангелія від св. Матвія, 27 глава