1 На той час вийшов наказ Августа цезаря провести перепис населення по всій Римській імперії.
2 То був найперший перепис, й проводився він, коли Кириній був губернатором Сирії.
3 Усі люди пійшли реєструватися, і кожен пішов до свого рідного міста.
4 Тож Йосип також вирушив з Назарета Ґалилейського, де він жив, до Юдеї, до Давидового міста, яке зветься Віфлеємом, оскільки він походив з родини Давидових нащадків.
5 Він узяв з собою Марію, тому що був заручений з нею; у тий час вона вже чекала дитину.
6 6-7 Так сталося, що поки вони були там, настав строк Марії стати матір’ю, і вона народила свого першого Сина. Сповивши Дитину у полотно, Марія поклала Його в ясла, оскільки в заїжджому дворі вільних місць не було.
7
8 Кілька пастухів тієї місцевості лишилися на ніч у чистім полі стерегти свої отари.
9 І з’явився їм Ангел Господній, і сяйво Слави Господньої пролилося на них. Страх охопив пастухів.
10 Та Ангел сказав їм: «Не бійтеся, я приніс вам добру звістку, яка дасть велику радість людям.
11 Тому що сьогодні в місті Давидовім народився для вас Спаситель — Христос Господь.
12 І знак вам буде такий: ви знайдете в яслах Дитину, загорнуту у полотно».
13 Раптом до Ангела приєдналася сила-силенна інших Ангелів, які славили Бога зі словами:
14 «Слава Господу на Небесах, і хай мир панує на землі між людьми, які Богу милі».
15 Коли Ангели залишили пастухів і повернулися на Небо, пастухи заговорили між собою: «Ходімо до Віфлеєма й подивимося на те, що там сталось, про що Господь дав нам знати».
16 Тож вони поспішили й знайшли Марію з Йосипом і Дитиною, Яка лежала в яслах.
17 Побачивши Немовля, пастухи всім розповіли про звістку, яку вони одержали про цю Дитину.
18 І розказана ними історія дивувала всіх, хто чув її.
19 Марія ж, мов скарб, збирала все це й складала в своєму серці. [5]
20 А пастухи повернулися додому, хвалячи й прославляючи Бога за все те, що вони почули й побачили — точнісінько так, як було їм сказано.
21 Коли сповнилося вісім днів і настав час робити Хлопчику обрізання, Його нарекли Ісусом. Це було ім’я, яке дав Йому Ангел ще до Його зачаття в материній утробі.
22 22-24 А як настав час їхнього очищення, згідно з Мойсеєвим Законом, батьки взяли Ісуса до Єрусалиму, щоб явити Його перед Господом, як то написано у Законі Господнім: «кожен хлопчик-первісток мусить бути посвячений Господові»,[6] й покласти жертву, як того вимагає Закон Господній: «принести в пожертву пару горлиць або голуб’ят».
23
24
25 Мешкав тоді в Єрусалимі чоловік на ймення Симеон. Був він людиною праведною й побожною. Він чекав, коли Господь прийде, та порятує Ізраїль, і Святий Дух був з ним.
26 То Дух Святий відкрив йому, що він не спізнає смерті, доки не побачить на власні очі Господнього Христа.
27 27-28 Осяяний Духом, прийшов Симеон у Храм, і коли батьки внесли малого Ісуса, щоб зробити все для Нього згідно з традицією Закону, Симеон узяв Дитину на руки, й благословив Бога мовивши:
28
29 29-32 «Тепер, Господи, відпусти слугу Свого з миром, як обіцяв Ти, оскільки очі мої бачили Твоє Спасіння,[7] Яке Ти приготував перед усіма народами. Він — Світло для прозріння поганам і на славу Твоєму народу ізраїльському».
30
31
32
33 Батько й мати були вражені тим, що було сказане про їхнього Сина.
34 34-35 Симеон благословив їх сказавши Марії, Ісусовій матері: «Він призначений багатьох в Ізраїлі піднести або скинути додолу, Він покликаний бути знаменням, яке люди відкинуть, і потаємні думки багатьох людей відкриються, та це буде так боляче тобі, неначе меч пронизає серце твоє».
35
36 36-37 У той самий час пророчиця Анна, дочка Фануїлова з роду Ашера, знаходилася у Храмі. Вона була дуже стара. Сім років прожила вона з чоловіком після одруження, а потім вдовувала аж до вісімдесятичотирирічного віку. Не відлучаючись із Храму, день і ніч вона постом і молитвами служила Господу.
37
38 Анна підійшла до Ісусових батьків саме тоді, коли вони розмовляли з Симеоном. Вона подякувала Богові й розповіла про Ісуса всім, хто чекав визволення Єрусалиму.
39 Коли Йосип та Марія виконали все, що вимагалося Законом Господнім, вони повернулися до Ґалилеї, у своє рідне місто Назарет.
40 А Дитя росло, наливалося силою, мудрістю, і Божа благодать була на Ньому.
41 Щороку батьки Його вирушали до Єрусалиму на свято Пасхи.
42 Подалися вони, як завжди, й того року, коли Ісусові сповнилося дванадцять.
43 Як скінчилося свято, батьки верталися додому, а Хлопчик Ісус лишився в Єрусалимі, хоч батьки не знали про те.
44 Цілий день вони йшли, вважаючи, що Він десь тут, у гурті. Потім почали шукати Його серед своїх родичів та друзів.
45 І, не знайшовши, повернулися до Єрусалиму, сподіваючись знайти Його там.
46 І так сталося, що знайшли вони Його аж через три дні у Храмі. Ісус сидів серед учителів, слухав їхню науку й ставив їм запитання.
47 І всі, хто чули Його, були здивовані Його розумінням та відповідями.
48 Побачивши Його, батьки були вражені, а Його мати звернулася до Нього: «Дитино, чому Ти зробив з нами таке? Твій батько і я страшенно переживали, розшукуючи Тебе».
49 А Він відповів: «Чому ви шукали Мене? Чи ви не знали, що Я мушу бути у домі Батька Мого [8]?»
50 Та вони не зрозуміли цієї відповіді.
51 Тоді Ісус повернувся із ними до Назарета, і Він слухався їх. Та Його мати зберігала все це в своїм серці.
52 Тож Ісус зростав мудрістю, статурою та ласкою Божою і людською.
Євангелія від св. Луки, 2 глава