1 Як же скінчив усї глаголи свої в слух людям, увійшов у Капернаум.
2 В одного ж сотника слуга недугуючи мав умирати, котрий був йому дорогий.
3 Почувши ж про Ісуса, післав до Него старших Жидівських, благаючи Його, щоб, прийшовши, спас слугу його.
4 Вони ж, прийшовши до Ісуса, благали Його пильно, говорячи: Що достоєн він, щоб йому зробив се:
5 любить бо нарід наш, і школу він збудував нам.
6 Ісус же пійшов з ними. І як вже він недалеко був од будинка, вислав до Него сотник другів, говорячи Йому: Господи, не трудись, бо я недостоєн, щоб Ти під стелю мою ввійшов;
7 тим і себе не вважав достойним до Тебе прийти; тільки промов слово, то й одужає слуга мій.
8 Бо й я чоловік під властю поставлений, маючи під собою воїнів; і скажу сьому: Йди, то й іде, а другому: Прийди, то й прийде, а слузї моєму: Роби оце, то й зробить.
9 Почувши ж се Ісус, дивувавсь йому, й, обернувшись до йдучого за собою народу, рече: Глаголю вам: Навіть в Ізраїлї, такої віри не знайшов я.
10 І вернувшись послані у будинок, знайшли недужнього слугу здоровим.
11 І сталось опісля, ійшов Він у город, званий Наін, і йшло з Ним доволї учеників Його, й багато народу.
12 Як же наближив ся до городських воріт, аж ось винесено мертвого, сина єдиного в матері своєї, вона ж була вдова; й багато народу з городу було з нею.
13 І побачивши її Господь, змилосердивсь над нею, і рече їй: Не плач.
14 І приступивши, приторкнув ся до мар; ті ж, що несли, з'упинились. І рече: Молодче, тобі глаголю: встань.
15 І сїв мерлець, і почав говорити. І оддав його матері його.
16 Обняв же страх усїх; і прославляли вони Бога, кажучи: Що пророк великий устав між нами, й навідав Бог людей своїх.
17 І розійшлось слово се по всїй Юдеї про Него й по всїй околицї.
18 І сповістили Йоана ученики його про все те.
19 І покликавши двох учеників своїх Йоан, післав до Ісуса, кажучи: Ти єси грядущий, чи иншого ждати нам?
20 Прийшовши ж до Него чоловіки, казали: Йоан Хреститель прислав нас до Тебе, кажучи: Ти єси грядущий, чи иншого ждати нам?
21 Того ж часу сцїляв Він многих від недуг і ран, і духів лихих, і многим слїпим давав прозрїннє.
22 І озвавшись Ісус, рече їм: Ідїть сповістїть Йоана, що бачили й чули: як слїпі прозирають, криві ходять, прокаженні очищають ся, глухі чують, мертві встають, і вбогі благовіствують.
23 І блажен, хто не зблазнить ся мною.
24 Як же пійшли посланцї Йоанові, почав глаголати до народу про Йоана: Чого виходили ви дивитись у пустиню? На тростину, що вітер колише?
25 Або чого ж виходили ви дивитись? На чоловіка, в мягку одежу одягненого? Ось ті, що в одежі пишній та роскоші, панують у царських дворах.
26 Або чого виходили ви дивитись: На пророка? Так, глаголю вам, і більш пророка.
27 Се той, про кого написано: Ось я посилаю ангела мого перед лицем Твоїм, що приготовить дорогу Твою перед Тобою.
28 Глаголю бо вам: Більшого між нарожденими від жінок пророка над Йоана Хрестителя нема; найменший же у царстві Божім більший від него.
29 І ввесь народ слухаючий, і митники, оправдили Бога, хрестившись хрещеннєм Йоановим.
30 Фарисеї ж та законники раду Божу про них відкинули, не хрестившись від него.
31 Рече ж Господь: Кому ж оце уподоблю людей роду сього? й кому подобні вони?
32 Подобні вони дїтям, що сидять на торгу та гукають одно на одного, та й кажуть: Ми сурмили вам, а ви не скакали; ми голосили вам, а ви не плакали.
33 Прийшов бо Йоан Хреститель, що хлїба не їсть, анї вина не пє, і кажете: Диявола має.
34 Прийшов Син чоловічий, що їсть і пє, і кажете: Ось чоловік прожора та пяниця, митникам друг і грішникам.
35 І оправдилась премудрість од дїтей своїх усїх.
36 Просив же хтось Його з Фарисеїв, щоб їв з ним. І, ввійшовши в господу Фарисеєву, сїв за столом.
37 І ось жінка у городї, що була грішниця, довідавшись, що сидить за столом у господї Фарисеєвій, принїсши любастровий збаночок мира,
38 і ставши коло ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слїзми, й волоссєм голови своєї обтирати; й цїлувала ноги Його, й мастила миром.
39 Бачивши ж Фарисей, що запросив Його, казав сам у собі, говорячи: Коли б сей був пророк, знав би, хто й яка се жінка, що приторкуєть ся до Него; бо грішниця вона.
40 І озвавшись Ісус, рече до него: Симоне, маю тобі щось сказати. Він же каже: Учителю, скажи.
41 Два довжники були в одного вірителя: один завинив пятьсот денариїв, другий же пятьдесять.
42 Як же не мали чим оддавати, обом простив він. Хто ж оце з них, скажи, більш його любити ме?
43 Озвав ся ж Симон і каже: Думаю, що той, кому більш простив він. Він же рече йому: Право судив єси.
44 І, обернувшись до жінки, рече Симонові: Чи бачиш ти сю жінку? Увійшов я в твою господу, — води на ноги мої не дав єси; ся ж слїзми обмила ноги мої, і волоссєм голови своєї обтерла.
45 Цїлування не дав єси менї; ся ж, відколи ввійшов я, не перестала цїлувати ноги мої.
46 Оливою голови моєї не намастив єси; ся ж миром намастила ноги мої.
47 Тим глаголю тобі: Оставляють ся гріхи її многі, бо возлюбила много; кому ж мало оставляєть ся, мало любить.
48 Рече ж їй: Оставляють ся гріхи твої.
49 І почали ті, що вкупі сидїли, казати в собі: Хто сей, що й гріхи відпускає?
50 Рече ж до жінки: Віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.
Євангелія від св. Луки, 7 глава