1 А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?»
2 Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані,
3 і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі.
4 Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині.
5 І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини.
6 А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років.
7 Але народ, що вони йому будуть служити, — сказав Бог, — я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці.
8 І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак — Якова, а Яків -дванадцять патріярхів.
9 А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним
10 і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом.
11 Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи.
12 Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших;
13 а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа.
14 А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину — сімдесят п'ять душ.
15 От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші.
16 І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі.
17 Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті,
18 аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа.
19 Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили.
20 І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його.
21 Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина.
22 І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах.
23 А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля;
24 і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина.
25 Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли.
26 На другий день з'явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду?
27 А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею?
28 Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина?
29 При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів.
30 Коли минуло сорок років, з'явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум'ї куща вогняного.
31 Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній:
32 Я — Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. — Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути.
33 Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш — земля свята.
34 Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. -
35 Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? — оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з'явився.
36 Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років.
37 Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене.
38 Це той що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати.
39 Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет,
40 кажучи, Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю — не відаємо, що з ним сталося.
41 І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх.
42 І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля?
43 Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон.
44 У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив.
45 Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида,
46 що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова.
47 А Соломон збудував йому дім.
48 Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк говорить:
49 Небо — престол мій, земля ж -підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку?
50 Хіба то не моя рука створила те все?
51 Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви.
52 Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями;
53 ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.»
54 Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього.
55 (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога,
56 і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.»
57 Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом
58 та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло.
59 І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!»
60 А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув.
Дії святих апостолів, 7 глава