1 Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих.
2 Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу.
3 Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира.
4 Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити:
5 «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?»
6 Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано.
7 Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро.
8 Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.»
9 Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились — не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив.
10 Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити,
11 численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса.
12 Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим,
13 узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!»
14 І знайшовши осля, Ісус сів на нього, — як ото написано:
15 Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному.
16 Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено.
17 Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, — про те свідчив.
18 Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
19 А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.»
20 Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки.
21 Ті приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.»
22 Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові.
23 І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого.
24 Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе.
25 Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно.
26 Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець.
27 Тепер стривожилась душа моя, — і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов — на цю годину!
28 Отче, прослав своє ім'я!» І голос із неба злинув: «І прославив, — і знову прославлю!»
29 Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!»
30 Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас.
31 Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу.
32 Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.»
33 Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре.
34 Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений? Хто це такий — отой Син Чоловічий?»
35 Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде.
36 Поки у вас світло — віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
37 Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу,
38 щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об'явилось?»
39 Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав:
40 «Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв.»
41 Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього.
42 А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги;
43 славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу.
44 Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене — вірує не в мене, а в того, хто послав мене.
45 І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене.
46 Я — світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві.
47 Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.
48 Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.
49 Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти.
50 І я знаю, що заповідь його — життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.»
Євангелія від св. Івана, 12 глава