1 Коли настала П’ятдесятниця, всі вони зібралися разом у одному місці.
2 Несподівано з неба долинув звук, подібний до завивань лютого вітру. Він заповнив увесь будинок, де були апостоли.
3 Вони побачили щось подібне до язиків вогню, що осіли на кожному з них.
4 І всі вони сповнилися Духом Святим, та почали говорити іншими мовами, бо Святий Дух дав їм таку здатність.
5 У тий час побожні юдеї з усіх країн світу жили в Єрусалимі.
6 Коли пролунав цей звук, зібрався великий натовп, і всі люди дивувалися з цього, бо кожен із них почув свою рідну мову.
7 Люди були вражені. Вони здивовано перепитували один одного: «Чи всі ці люди, які розмовляють, не ґалилеяни?
8 Як же могло таке статися, що тепер кожен із нас чує від них свою рідну мову?
9 9-11 Серед нас же тут парфяни, мидяни й еламіти! Тут мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту і Азії, Фриґії та Памфилії, з Єгипту і лівійських земель поблизу Кирени, гості з Рима, як юдеї, так і новонавернені, критяни й араби. Ми всі чуємо, що ці люди говорять про величні Божі діла нашими рідними мовами!»
10
11
12 Усі присутні були здивовані й збентежені, та все перепитували одне одного: «Що б це могло означати?»
13 А інші навпаки, насміхалися з них, говорячи: «Вони випили надто багато вина».
14 Тоді Петро встав з одинадцятьма апостолами, і голосно звернувся до людей: «Брати юдейські і ви всі, хто мешкає в Єрусалимі, дозвольте сказати, що це все означає. Добре вслухайтеся в мої слова!
15 Ці люди не п’яні, як ви думаєте, адже тільки дев’ята ранку.
16 А сталося якраз те, про що пророк Йоіл говорив:
17 „В останні дні, — говорить Бог, — Я проллю Мій Дух на всіх людей, і ваші сини і дочки будуть пророкувати, а ваші юнаки бачимуть з’яви, старим же снитимуться сни.
18 Так, у ті дні Я проллю Дух Мій на слуг Моїх: чоловіків і жінок — і ті почнуть пророкувати.
19 Знамення покажу Я в Небесах, і знаки різні на землі: кров і вогонь, і клуби диму.
20 Сонце стане темним, а місяць — кривавим у переддень великого і славного приходу Господа.
21 Та кожен, хто вірить у Господа,[3] буде помилуваний”.
22 Ізраїльтяни, послухайте мої слова: Ісус із Назарета був Чоловіком, Якого Бог прославив перед вами чудесами і знаменнями. Усе це Бог чинив серед вас Його руками. Ви й самі це знаєте.
23 Ісус був виданий вам з певною метою і передбаченням Божим. Але ви, руками лихих людей, вбили Його, розіп’явши на хресті.
24 Бог звільнив Його від смертельних страждань і воскресив із мертвих, бо смерть не могла втримати Його.
25 Адже ще Давид говорив про Нього:
„Я завжди бачив Господа перед собою. Він незмінно праворуч від мене, щоб я був у безпеці.
„Я завжди бачив Господа перед собою. Він незмінно праворуч від мене, щоб я був у безпеці.
26 26-27 І через це радіє моє серце і вуста мої радіють, і тіло моє буде жити з надією, тому що не залишиш Ти мою душу у країні мертвих,[4] Ти не даси Своєму Святому [5] зазнати тління.
27
28 Ти відкрив мені дороги життя. Ти наповниш мене радістю у присутності Своїй”».
29 «Брати мої, — продовжував Петро, — я можу розповісти вам довірчо про Давида, нашого патріарха. Він помер і був похований. Могила його тут із нами й сьогодні.
30 Але він був пророком і знав, що Бог пообіцяв йому посадити на його трон одного з Давидових нащадків.[6]
31 Він дивився в майбутнє, маючи на увазі Ісусове воскресіння, коли говорив:
„Душа Його не залишиться в країні мертвих, і тіло Його не зазнає тління”.
„Душа Його не залишиться в країні мертвих, і тіло Його не зазнає тління”.
32 Бог воскресив Ісуса, і всі ми були свідками цього.
33 Ісус був вознесений на Небеса і зараз знаходиться по праву руку від Бога. Христос одержав обіцяний Дух Святий від Отця, і пролив його неначе дощ. Саме це ви зараз бачите і чуєте.
34 34-35 Адже Давид не вознісся на Небеса, але сам він говорив:
„Господь мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх Тобі підніжком [7]””.
„Господь мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх Тобі підніжком [7]””.
35
36 Ось чому нехай весь Ізраїль знає напевно: Бог зробив Ісуса, Якого ви розіп’яли, водночас і Господом, і Христом!»
37 Почувши це, люди були дуже засмучені. Вони запитали Петра й інших апостолів: «Браття, що нам робити?»
38 Петро відповів їм: «Покайтеся! Тоді нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів. І тоді ви приймете Дар Святого Духа.
39 Бо ця обітниця для вас і для ваших дітей, і для всіх, хто далеко. Це обітниця для всіх, кого Господь Бог наш кличе до Себе».
40 І ще багато чого говорив Петро, застерігаючи людей, і молив їх: «Рятуйтеся від цього лукавого роду!»
41 Хто сприйняв Петрове послання, той охрестився. Близько трьох тисяч людей додалося до числа віруючих того дня.
42 Віруючі присвячували життя своє вивченню вчення апостолів. Вони їли разом [8] і молилися разом.
43 Пошана до Бога перебувала в серці кожного з них, й багато чудес і знамень чинили апостоли.
44 Всі віруючі були разом і ділилися всім, що мали.
45 Вони продавали своє майно і власність, та розподіляли їх між усіма за потребою кожного.
46 Щодня вони всім товариством зустрічалися в Храмі. В вдома вони розламували хліб і їли разом. І були вони щасливі й щирі серцями.
47 Віруючі славили Бога і втішалися з того, що всі люди добре ставилися до них, й щодня Господь додавав до їхньої спільноти тих, хто спаслися.
Дії святих апостолів, 2 глава