Я говорю то, что завета о Христе, прежде Богом утверждённого, закон, явившийся спустя четыреста тридцать лет, не отменяет так, чтобы обетование потеряло силу.
А я кажу́ це, що заповіту, від Бога затве́рдженого, Зако́н, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обі́тницю він зруйнував.
Кажу бо це: Завіту, уже затвердженого Богом, закон, що надійшов по чотириста тридцятьох роках, не може скасувати й таким чином зробити недіючою обітницю.
Оце ж глаголю, що завіту перше ствердженого від Бога про Христа, закон, що постав чотириста й трийцять лїт потім, не нехтує, так щоб обернути в нїщо обітуваннє.
Я кажу, що Завіту [про Христа], попередньо затвердженого Богом, Закон, який прийшов через чотириста тридцять років, не відкидає, аби скасувати обітницю.
Ось що я маю на увазі: Закон, що з’явився чотириста тридцять років по тому, не міг скасувати Угоди, яка була підтверджена Богом. Отже, Закон не міг скасувати цю обітницю.