1 Якось почув Яків слова Лаванових синів, які говорили: Яків забрав усе, що належало нашому батькові, і з того, що належало нашому батькові, здобув усю цю славу.
2 І поглянув Яків на Лаванове обличчя: він став не таким до нього, як учора чи три дні тому.
3 Господь же промовив до Якова: Повернися на землю свого батька і до свого роду, — Я буду з тобою.
4 Тож послав Яків покликати Лію та Рахиль на рівнину, де були отари,
5 та й сказав їм: Бачу я обличчя вашого батька, — він не такий до мене, як учора чи три дні тому. Та Бог мого батька був зі мною.
6 Ви ж самі знаєте, що всіма своїми силами я працював на вашого батька.
7 А ваш батько ошукав мене: змінював мені платню щодо десяти овечок, але Бог не дозволив йому заподіяти мені зло.
8 Коли скаже так: Рябі будуть твоєю платнею, — то народжуються всі вівці рябими; коли ж скаже: Білі будуть твоєю платнею, — то народжуються всі вівці білими.
9 Тож Бог забрав усю худобу від вашого батька й дав її мені.
10 І сталося, що коли вівці парувалися, то я побачив їх уві сні на власні очі: ось козли й барани строкаті та рябі й крапчасто-рябі стрибали на овець і кіз.
11 І сказав мені Божий ангел уві сні: Якове! Я ж озвався: Що?
12 А він сказав: Поглянь своїми очима і подивися на козлів і баранів — строкатих, рябих і крапчасто-рябих, — вони скачуть на овець і кіз. Адже Я побачив те, що тобі чинить Лаван.
13 Я є Бог, Який з’явився тобі на Божому місці, — де ти Мені помазав стовпа й дав Мені обітницю в молитві. Отож, сьогодні встань і вийди із цієї землі та повертайся в землю свого народження, — Я буду з тобою.
14 У відповідь Рахиль і Лія сказали йому: немає нам більше частки чи спадщини в домі нашого батька.
15 Хіба не за чужинок став вважати він нас? Адже продав нас і поглинув, мов страву, наші гроші.
16 Усе багатство і слава, що їх забрав Бог у нашого батька, будуть нам і нашим дітям. Тому роби тепер те, що сказав тобі Бог.
17 Уставши, Яків посадив своїх жінок та своїх дітей на верблюдів,
18 забрав усе своє майно і весь свій посуд, що придбав у Месопотамії, і все, що належало йому, щоб вирушити в Ханаанську землю до свого батька Ісаака.
19 Якось Лаван пішов стригти своїх овець, а Рахиль викрала божків свого батька.
20 Яків же втаїв від Лавана-сирійця, не сповістив йому, що відходить геть.
21 Він утік з усім, що належало йому, перейшов ріку і поспішив до гори Ґалаад.
22 А на третій день Лаванові-сирійцеві сповістили, що Яків утік.
23 Узявши всіх своїх братів із собою, він гнався слідом за ним сім днів; і наздогнав його на горі Ґалаад.
24 Та вночі Бог прийшов уві сні до Лавана-сирійця і сказав йому: Остерігайся, щоби часом не сказав ти Якову чогось злого!
25 І наздогнав Лаван Якова. Яків поставив своє шатро на горі, а Лаван розставив своїх братів під горою Ґалаад.
26 Чому ти так вчинив? — промовив Лаван до Якова. Чому ти таємно втік та ще й обікрав мене, забрав моїх дочок, мов полонених мечем?
27 Якби ти мені дав знати, — я відпустив би тебе з радістю, з музикою, тимпанами й гуслами.
28 Невже я не удостоївся поцілувати своїх дітей і дочок? Тепер же нерозумно ти вчинив!
29 У цей час у моїх руках влада накоїти тобі лиха, але Бог твого батька вчора сказав мені таке: Остерігайся, щоби часом не сказав ти Якову чогось злого!
30 Тому тепер іди, бо палко ти забажав [1] піти до дому свого батька. Але чому ти викрав моїх божків?
31 У відповідь Яків сказав Лаванові: Я сказав: Щоби часом не забрав ти від мене своїх дочок і все, що в мене є.
32 Упізнавай, що є твого в мене, — і забирай. Та він не знайшов у нього нічого. І Яків сказав: У кого тільки знайдеш своїх божків, той не житиме перед нашими братами. Та Яків не знав, що його дружина Рахиль їх викрала.
33 Увійшовши в Ліїне житло, Лаван шукав — і не знайшов. Вийшовши з Ліїного житла, шукав і в житлі Якова, і в житлі обох рабинь — і не знайшов. Тож увійшов і до житла Рахилі.
34 А Рахиль узяла божків і запхала їх під верблюже сідло, та й сіла на них.
35 І сказала своєму батькові: Не обурюйся, володарю, що не можу встати перед тобою, — бо в мене звичайне жіноче. Тож Лаван обшукав усе житло — і не знайшов божків.
36 Лють охопила Якова, і він накинувся на Лавана. І відказуючи Лаванові, Яків запитав: Яка моя провина і який мій гріх, що ти за мною гнався
37 і обшукав усі мої речі? Що ж ти знайшов з усіх речей свого дому? Поклади тут, перед своїми братами й моїми братами, — і хай розсудять нас обох!
38 Я вже двадцять років з тобою. Твої вівці й твої кози не залишалися без ягнят, і баранів із твоєї отари я не їв;
39 розшарпаного звіром я тобі не приносив, а сам відшкодовував вкрадене вдень і вкрадене вночі.
40 Бувало зі мною, що вдень мене палила спека, а вночі — мороз; і сон утікав з моїх очей.
41 Уже двадцять років я провів у твоєму домі! Я працював на тебе: чотирнадцять років — за двох твоїх дочок, і шість років — за твоїх овець, а ти міняв мою платню щодо десятьох ягниць.
42 Якби не був зі мною Бог мого батька Авраама і страх Ісаака, — сьогодні відіслав би ти мене з нічим. Та Бог побачив моє приниження і важку працю моїх рук, — і докорив тобі вчора.
43 А Лаван у відповідь сказав Якову: Дочки — мої дочки, і сини — мої сини, і худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, — належить мені та моїм дочкам. Що сьогодні заподію їм чи їхнім дітям, яких вони народили?
44 Тому давай тепер складемо заповіт — я і ти; і буде він свідком між мною і тобою. І він сказав йому: Ось немає біля нас нікого, — Бог свідок між мною і тобою.
45 Взявши камінь, Яків поставив його як стовп.
46 А своїм братам Яків сказав: Назбирайте каміння. Вони зібрали каміння, і зробили насип; і поїли, і попили там на насипі. І сказав йому Лаван: Ця могила сьогодні свідчить між мною і тобою.
47 І назвав її Лаван Могилою свідчення. Яків же її назвав: Могила-свідок.
48 Тож сказав Лаван Якову: Ось ця могила і стовп, котрий я встановив між мною і тобою, — свідчить ця могила і свідчить цей стовп. Через це дано їй назву: Могила свідчить
49 і Бачення, оскільки сказав: Нехай Бог буде на сторожі між мною і тобою, бо ми розійшлися один з одним.
50 Якщо скривдиш моїх дочок, якщо візьмеш інших дружин, крім моїх дочок, — гляди ж, немає між нами нікого.
51
52 І якщо я не перейду до тебе, то і ти не перейдеш до мене поза цю могилу і за цей стовп, щоби заподіяти зло, —
53 Бог Авраама і Бог Нахора буде нам суддею. І поклявся Яків страхом свого батька Ісаака.
54 Яків на горі приніс жертву і покликав своїх братів; і їли, і пили, і заночували на горі.
Перша книга Мойсеєва: Буття, 31 глава