1 Одного дня, як навчав народ у храмі й звіщав Добру Новину, приступили первосвященики і книжники з старшинами
2 і сказали так до нього: “Скажи нам, якою владою ти це робиш, або хто тобі дав владу цю?”
3 Він у відповідь сказав: “Я теж спитаю вас одне. Скажіть мені:
4 Йоанове хрищення було з неба чи від людей?”
5 А вони так міркували в собі: Якщо ми скажемо: З неба, — він спитає: Чому ж ви йому не повірили?
6 А як ми скажемо: Від людей, — увесь народ нас поб'є камінням, бо був певний, що Йоан пророк.
7 І відповіли: “Не знаємо, звідки (воно було).”
8 А Ісус сказав їм: “То й я вам не скажу, якою владою я це чиню.”
9 І він почав народові казати оцю притчу: “Один чоловік насадив був виноградник, винайняв його виноградарям і відійшов на довший час.
10 Та своєчасно послав він до виноградарів слугу, щоб ті дали йому частку з плодів виноградних; а виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим.
11 І знов послав він другого слугу, та вони, й того побивши й обезчестивши, відпустили з порожніми руками.
12 Послав ще й третього, та вони й цього, тяжко поранивши, прогнали.
13 Сказав тоді власник виноградника: Що мені робити? Послати хібащо мого улюбленого сина? Може його пошанують?
14 Виноградарі ж, побачивши його, так почали міркувати між собою: Це спадкоємець, убиймо його, щоб спадщина нам дісталась.
15 І вивели його за виноградник і вбили. Що, отже, зробить їм власник виноградника?
16 Прийде і вигубить тих виноградарів, а виноградник дасть іншим.” Почувши це, вони сказали: “Нехай це не станеться!”
17 Ісус же глянув на них пильно й мовив: “Що, отже, значить оце написане: Камінь, що його відкинули будівничі, власне той став наріжним?
18 Кожний, хто впаде на той камінь, розіб'ється; на кого ж він впаде — роздавить.”
19 Первосвященики та книжники шукали зараз же накласти на нього руки, але боялися народу, бо зрозуміли, що проти них сказав цю притчу.
20 І назираючи за ним, вони послали підглядачів, що з себе праведних удавали, щоб його піймати на слові й видати начальству і владі намісника.
21 І ті спитали його: “Учителю, ми знаємо, що ти говориш і навчаєш правильно, і не дивишся на обличчя, але навчаєш Божої путі по правді.
22 Чи вільно нам давати кесареві податок, чи ні?”
23 Він же, побачивши їх лукавство, промовив до них:
24 “Покажіть мені динарій. Чий на ньому образ і напис?” Ті відповіли: “Кесарів.”
25 І він сказав їм: “Віддайте, отже, що кесареве — кесареві, а що Боже — Богові.”
26 І не могли піймати його перед людьми на слові та, дивувавшися його відповіді, замовкли.
27 Деякі з садукеїв, що кажуть, ніби нема воскресіння, приступили
28 й спитали його: “Учителю, Мойсей приписав нам: Коли чийсь брат, одружений, умре бездітним, нехай його брат візьме за себе його жінку й відродить потомство братові своєму.
29 Сім ото братів було. Перший узяв жінку й помер бездітним.
30 Потім другий,
31 і третій, і так семеро умерли, не зоставивши дітей по собі.
32 Врешті, померла й жінка.
33 Жінка та, отже, при воскресінні, кому буде за жінку, бож семеро мали її за жінку.”
34 Ісус відповів їм: “Сини цього світу женяться і виходять заміж.
35 Ті ж, що будуть достойні осягнути того віку й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж;
36 бо й вмерти вже не можуть, тому що, до ангелів подібні, вони — сини Божі, бувши синами воскресіння.
37 А що мертві воскресають, — це й Мойсей при кущі дав був зрозуміти, де він назвав Господа Богом Авраама, Богом Ісаака й Богом Якова.
38 Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для нього.”
39 Деякі з книжників, озвавшися, заговорили: “Учителю, ти добре сказав.”
40 І не насмілювались вони більше ні про що його питати.
41 І тоді він до них промовив: “Як же це кажуть, що Христос син Давида?
42 Бож сам Давид у книзі Псалмів мовить: Господь сказав Владиці моєму: Сиди праворуч мене,
43 поки я не покладу твоїх ворогів підніжком тобі під ноги.
44 Давид, отже, зве його Господом. Як же він може бути його сином?”
45 І коли ввесь народ слухав, він сказав своїм учням: “Остерігайтеся книжників,
46 що ходять залюбки в довгих шатах, люблять вітання на майданах, перші сидження в синагогах та перші місця на бенкетах;
47 що поїдають доми вдовиць і довго моляться для виду — вони приймуть строгіше осудження.”
Євангелія від св. Луки, 20 глава