1 Тож всі вони підвелися й відвели Ісуса до Пилата.
2 І почали вони звинувачувати Ісуса кажучи: «Ми чули, як цей Чоловік заводив в оману наших людей. Він стверджує, що ми не повинні сплачувати податки цезареві і називає Себе Христом — Царем Юдейськім».
3 Тоді Пилат запитав Ісуса: «Ти — Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав».
4 Тоді Пилат звернувся до головних священиків і натовпу: «Я не бачу ніякої вини за цим Чоловіком».
5 Та головні священики наполягали, кажучи: «Він Своїм вченням підбурює людей по всій Юдеї: Він почав у Ґалилеї та дійшов аж до сюди».
6 Почувши це, Пилат запитав, чи цей Чоловік ґалилеянин.
7 Довідавшись, що Ісус із тієї землі, якою править Ірод, Пилат відправив Його до Ірода, бо той саме перебував в Єрусалимі.
8 Коли Ірод побачив Ісуса, то був дуже задоволений, бо ж багато чув про Нього та від давнього часу прагнув побачити Його. Він сподівався стати свідком якихось дивних знамень, створених Христом.
9 Він почав про все розпитувати Ісуса, але Той на жодне з запитань не відповів йому.
10 При цьому були присутні головні священики й книжники, які весь час запально звинувачували Його.
11 Ірод та його воїни насміхалися над Ісусом, одягнувши Його у пишні шати, подібні до тих, котрі носили царі. Опісля він знову відіслав Ісуса до Пилата.
12 У той день Ірод з Пилатом подружилися, хоч раніше вони ворогували.
13 13-14 Пилат, скликавши головних священиків, юдейських вождів та простий народ, звернувся до них: «Ви привели до мене Цього Чоловіка, звинувативши Його в тому, що Він вводив людей в оману. Отут, у вашій присутності, я допитав Його і не знайшов ніяких підстав для ваших звинувачень проти Нього.
14
15 Так само ніяких підстав не знайшов і Ірод. Тож він відіслав Ісуса знову до нас. Як бачите, Він не зробив нічого такого, за що заслуговував би смерті.
16 Отже, я покараю Його батогами, а потім відпущу».
17 [Щороку, під час святкування Пасхи, правитель, за звичаєм, відпускав на волю одного з в’язнів, за якого просив народ.] [82]
18 У відповідь натовп загукав: «Нехай Ісуса розіпнуть на хресті! Відпусти нам Варавву!»
19 (Варавву було кинуто до в’язниці за участь у заколоті в місті й за вбивство.)
20 Тоді знову Пилат звернувся до людей, кажучи, що він хотів би відпустити Ісуса.
21 Та вони й далі вигукували: «Розіп’ясти Його! Нехай Його розіпнуть на хресті!»
22 І втретє Пилат звернувся до народу, питаючи: «Який на Ньому злочин? Я не знайшов проти Нього нічого, за що слід було б карати смертю. Тож я покараю Його батогами й відпущу».
23 23-24 Але й далі народ голосно вимагав стратити Ісуса, і цей крик досяг такої сили, що Пилат вирішив задовольнити їхню вимогу.
24
25 Він наказав відпустити Варавву, чоловіка, якого було кинуто до в’язниці за участь у заколоті і вбивство, бо натовп просив саме за нього. А Ісуса, за волею народу, Пилат віддав на розп’яття.
26 Саме у той час, коли воїни вели Ісуса на страту, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин. Тож солдати примусили його йдти слід за Ісусом, та нести хрест, що призначався для Нього.
27 Та величезний натовп сунув за Ісусом. В натовпі були й жінки, які плакали й голосили за Ним.
28 Він обернувся до них і сказав: «Дочки Єрусалимські, не плачте за Мною. Плачте за собою самими й за дітьми своїми.
29 Бо настануть дні, коли люди казатимуть: „Щасливі ті жінки, в яких не може бути дітей, щасливі ті утроби, що нікому не дали життя, і щасливі ті груди, які нікого не годували”.
30 Люди проситимуть гори: „Впадіть на нас!” Люди проситимуть могили: „Поховайте нас!”
31 Бо якщо таке трапитеметься з добрими людьми, то що ж тоді буде людям злим?[83]»
32 Разом з Ісусом воїни привели на страту ще двох злочинців.
33 Коли ж вони прийшли до місця, що називалося «Лобне місце», воїни розп’яли Ісуса, та ще двох злочинців: одного праворуч, а другого ліворуч від Нього.
34 Тоді Ісус промовив: «Отче, прости цих людей, вони самі не знають, що вони чинять». [84] Та охоронці, тим часом, поділили між собою Його вбрання, кидаючи жереб.
35 Навколо стояли люди й дивилися за всім, що трапилося. А вожді юдейські насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, тож хай тепер Себе Самого врятує, якщо Він справді є Христос, обраний Богом!»
36 36-37 Навіть воїни, і ті збиткувалися й насміхалися з Ісуса. Вони запропонували Йому кислого вина, кажучи: «Якщо Ти Цар Юдейський, то врятуй Себе!»
37
38 На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане: «ЦЕ ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ».
39 І один із злочинців, розіп’ятих разом з Ісусом, почав лихословити Його, кажучи: «Хіба ж ти не Христос? Тож врятуй Себе й нас!»
40 Але другий злочинець присоромив його, сказавши: «Чи ти не боїшся Бога? Ти ж маєш такий самий вирок.
41 Але наші з тобою вироки справедливі. Ми отримали те, що заслужили своїми вчинками, а цей Чоловік не зробив нічого лихого».
42 І додав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Своє Царство».
43 Ісус відповів йому: «Правду кажу тобі: сьогодні ж ти будеш зі Мною в раю».
44 Близько полудня темрява вкрила всю землю, і було так аж до третьої години.
45 І сталося те тому, що сонце перестало світити. Та одразу завіса в Храмі розірвалася навпіл.
46 Ісус голосно закричав: «Отче, передаю дух [85] Свій у Твої руки». І з цими словами Він помер.
47 Коли центуріон побачив, що трапилося, він почав славити Бога, мовивши: «Безперечно, це був праведний Чоловік».
48 Багато людей прийшли з міста, аби подивитися на страту. Та побачивши що трапилося, зажурилися, й засмучені пішли додому.[86]
49 Та всі ті, хто знав Його, стояли й спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Там також знаходилися і жінки, котрі йшли за Ісусом від самої Ґалилеї.
50 50-51 Саме у той час, в Єрусалимі знаходився чоловік на ймення Йосип з юдейського міста Ариматея. Він був доброю і праведною людиною й також чекав на прихід Царства Божого. Йосип був членом ради юдейської та не погоджувався з її рішенням про Ісусову страту.
51
52 Він пішов до Пилата й попросив, щоб йому віддали тіло Христа.
53 Йосип зняв тіло Ісусове з хреста й, загорнувши у лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, висіченої у скелі.
54 Була п’ятниця, день приготувань, наближалася субота.
55 Жінки, які супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї, простежили за Йосипом й бачили, де було поховано Його.
56 Вони повернулися додому й приготували мирро й похощі, аби намастити тіло Ісусове. В суботу жінки, згідно з законом Мойсея, відпочивали.
Євангелія від св. Луки, 23 глава