Ассур не будет уже спасать нас; не станем садиться на коня и не будем более говорить изделию рук наших: боги наши; потому что у Тебя милосердие для сирот».
Ашшу́р не спасе нас, не бу́демо їздити ми на коні́, і не скажемо вже чи́нові рук наших: боже наш, бо тільки Тобою помилуваний сирота́“.
Ашшур нас не врятує; на коні ми не будемо сідати; діла рук наших не називатимемо більше нашими богами; бо в тобі сиротина знайде милосердя!»
Ассур не буде вже надїєю рятунку нашого; не будемо (вповаючи) всїдати на конї, та й виробам рук наших не будем говорити: Ви боги наші; бо тілько в тебе змилуваннє до сиріт.
Ассур нас не спасе, на коня не підіймемося! Ніколи вже не скажемо: Діла наших рук — наші боги! Той, Хто поміж тебе, помилує сироту.