Все мы ревём, как медведи, и стонем, как голуби; ожидаем суда, и нет его, — спасения, но оно далеко от нас.
Усі ми реве́мо, як ведме́ді, і мов голуби́ ті постійно ворко́чемо, чекаємо права — й немає, спасі́ння — й від нас віддали́лось воно.
Ми всі ведмедями ревемо абож увесь час воркуємо голубами. Суду чекаємо, — його ж немає; спасіння, — та воно від нас далеко.
Всї ревемо ведмедями, а то знов гудемо голубами; суду ждемо, та й немає, — пільги, та вона далеко від нас.
Разом підуть, як ведмідь і як голубка. Ми очікували суду, і немає. Спасіння далеко від нас відступило.