— Скажи мне, ты, которого любит душа моя: где пасёшь ты? где отдыхаешь в полдень? к чему мне быть скиталицею возле стад товарищей твоих?
Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“
Ви не дивітеся на мене, що я засмагла, що мене осмалило сонце. Сини моєї матері розсердились на мене, поставили мене стерегти виноградники. Та я не стерегла виноградника мого власного.
З'ясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш? чом блукатись менї коло отар товарішів твоїх?
Не дивіться на мене, що я — смаглява, бо сонце до мене поставилося з погордою. Сини моєї матері сперечалися зі мною, вони мене поставили сторожкою у виноградниках, а свого виноградника я не оберегла.