1 І Йосиф, припавши до обличчя свого батька, заплакав за ним і поцілував його.
2 Своїм слугам-бальзамувальникам Йосиф звелів підготувати до поховання тіло свого батька, і бальзамувальники підготували до поховання тіло Ізраїля.
3 І сповнилося йому сорок днів, тому що стільки днів триває бальзамування. А Єгипет оплакував його сімдесят днів.
4 Коли ж минули дні оплакування, Йосиф сказав вельможам фараона, промовляючи: Якщо я знайшов ласку перед вами, донесіть до вух фараона такі слова:
5 Мій батько взяв з мене клятву, кажучи: У гробниці, яку я собі викопав у Ханаанській землі, — там мене поховаєш. Тож тепер я піду й поховаю мого батька, та й повернуся.
6 А фараон відповів: Іди, поховай свого батька саме так, як з тебе взяв клятву.
7 І Йосиф пішов поховати свого батька, і пішли з ним усі слуги фараона і вельможі його дому, і всі вельможі Єгипетського краю,
8 і весь дім Йосифа, і його брати, і весь дім його батька. А рідних, овець і волів позалишали в ґесемській землі.
9 І вирушили з ним також колісниці та вершники, тож утворився дуже великий табір.
10 Вони прийшли до току Атада, що за Йорданом, і оплакали його великим та дуже сильним голосінням. І Йосиф учинив семиденну жалобу за своїм батьком.
11 І мешканці Ханаанської землі побачили жалобу на току Атада, та й сказали: Це велика жалоба для єгиптян. Через це названо те місце, що за Йорданом: Жалоба Єгипту.
12 Як Яків їм заповів, так його сини йому і зробили, — там його і поховали.
13 Його сини перенесли його до Ханаанської землі, та й поховали його в подвійній печері, яку придбав у власність Авраам в Ефрона-хета, — печеру для гробниці, що напроти Мамре.
14 І Йосиф повернувся до Єгипту, — сам, його брати і ті, хто ходив ховати його батька.
15 Брати Йосифа побачили, що їхній батько помер, та й сказали: Щоби часом не пригадав нам Йосиф усього та таки не помстився [1] нам за все зло, яке ми йому заподіяли.
16 І, прийшовши до Йосифа, вони сказали: Твій батько взяв з нас клятву перед своєю смертю, кажучи:
17 Так скажіть Йосифові: Прости їм злочин та їхній гріх, оскільки заподіяли тобі зло. Тож тепер прости зло Божих рабів твого батька. І Йосиф розплакався, коли вони йому це говорили.
18 А вони підійшли до нього, та й сказали: Ось ми — твої раби.
19 Та Йосиф до них промовив: Не бійтеся, адже я — Божий.
20 Ви змовилися проти мене на зло, однак Бог повернув це для мене на добро, аби лиш вийшло так, як є сьогодні: щоби прогодувати численний народ.
21 І він сказав їм: Не бійтеся, я надалі годуватиму вас і ваші родини. І втішив їх, промовляючи до їхнього серця.
22 І жив Йосиф у Єгипті, — він, його брати і весь дім його батька. І прожив Йосиф сто десять років.
23 І побачив Йосиф Єфремових дітей аж до третього покоління. І сини Махіра, Манасіїного сина, народилися біля ніг Йосифа.
24 І сказав Йосип своїм братам, промовляючи: Я вмираю, та Бог неодмінно відвідає [2] вас і виведе вас із цієї землі в землю, яку Бог обіцяв нашим батькам: Авраамові, Ісаакові та Якову.
25 І Йосиф взяв із синів Ізраїля клятву, говорячи: Коли відвідає вас Бог, — а Він неодмінно відвідає, — то заберете звідси й мої кості із собою.
26 Йосиф помер у віці ста десяти років, і зробили йому похорон, і поклали його в труну в Єгипті.
Перша книга Мойсеєва: Буття, 50 глава