1 Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку:
2 Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою,
3 а й надто, що ти сьвідомий всїх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо.
4 Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди,
5 знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри.
6 А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї,
7 котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди.
8 Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих?
9 Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити.
10 Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос.
11 І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.
12 І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв,
13 ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною.
14 Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти).
15 Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш.
16 Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі,
17 вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю,
18 відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.
19 Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню,
20 а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння.
21 За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити.
22 Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей:
23 що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам.
24 Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять.
25 Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю.
26 Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось.
27 Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш.
28 Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином.
29 Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів.
30 І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними,
31 і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей.
32 Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.
Дії святих апостолів, 26 глава