1 «Та все ж таки синів Ізраїлевих буде числом стільки, як піску морського, що його не можна ні зміряти, ані злічити. І замість до них казати: Ви — не народ мій, — до них казатимуть: Діти Бога живого.
2 Сини Юди й сини Ізраїля зберуться докупи і настановлять над собою одного головою, і вийдуть з краю, великий бо буде день Єзреела.
3 Скажіть вашим братам: Народ мій, — а вашим сестрам: Помилувана.
4 Оскаржте вашу матір, оскаржте, бо вона мені не жінка, і я не чоловік їй. Нехай вона усуне з лиця у себе блуд свій, і свої перелюбства з-поміж грудей у себе,
5 а то я роздягну її догола, зроблю її такою як була в день, коли народилась, зроблю її, немов пустиню, зроблю її, неначе суху землю, я спрагою її заморю.
6 Дітей її не буду милувати, бо то блудницькі діти,
7 бо мати їх блудувала. Та, що їх зачала, соромом себе покрила, бо говорила: Піду я за коханцями моїми, що мені дають хліб і воду, вовну й льон, олію й напої.
8 Ось чому я її дорогу глодами загороджу й вимурую мур проти неї, так що вона своїх стежок не знайде.
9 Вона гонитиметься за коханцями своїми, але не дожене їх, шукатиме, та не знайде їх. І тоді скаже: Піду, повернусь до мого першого чоловіка, бо тоді мені ліпше було, ніж нині.
10 Вона не визнала, що то я давав їй хліб, молоде вино й свіжу олію, що я обсипав її золотом та сріблом, з яких вона собі ваалів наробила.
11 Тому я заберу назад у свій час хліб мій, і моє молоде вино в свою пору; я вирву геть вовну й льон мій, якими вона свою голизну прикривала.
12 Тепер відкрию її сором перед очима в її коханців, і ніхто її не врятує з руки моєї.
13 Край покладу я всім її утіхам, її святам, її новомісяччям, її суботам — усім її врочистостям.
14 Я спустошу виноградні лози й смоківниці в неї, що про них вона казала: Це мої подарунки, що мені були дали мої коханці. Я оберну їх на ліс; звір польовий буде їх жерти.
15 Я її покараю за дні ваалів, коли вона їм кадила та, оздобившися кульчиками й намистами, за коханцями ходила. Мене ж — вона забула! — слово Господнє.
16 Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти.
17 Я дам їй виноградники ізвідти й Ахор-долину, як надії двері. І вона відповість там так, як за днів своєї молодости та як вона виходила з Єгипетського краю.
18 І станеться: того часу, — слово Господнє, — вона буде звати мене: Мій чоловіче! — вона не буде більше мене звати: Мій Ваале!
19 Я викину із уст у неї імена ваалів, їхні ймення не будуть згадуватись більше.
20 І я вчиню для них умову з диким звірем, з птаством небесним і з тим, що по землі плазує. Лук, меч, війну — я з землі знищу і дам лежати їм безпечно.
21 Я заручу тебе собі навіки, я заручу тебе собі в справедливості й у праві, в ласкавості й у любові.
22 Я заручу тебе собі в вірності, й ти Господа спізнаєш.
23 Того часу я відповім, — слово Господнє, — небу, а воно відповість землі.
24 Земля відповість збіжжю, мустові й олії; вони ж відкажуть Єзреелові.
25 Я його засію для мене у краю, помилую я Непомилувану і скажу Не-Мій-Народові: Ти — народ мій, а він скаже: Ти — Бог мій.»
Книга пророка Осії, 2 глава