1 Поки Петро та Іоан промовляли до людей, до них підійшли священики, начальник Храмової варти й кілька саддукеїв.
2 Вони були стурбовані тим, що апостоли навчають людей, проповідуючи воскресіння мертвих через Ісуса.
3 Вони заарештували Петра та Іоана й посадили їх під сторожу до ранку, бо вже був вечір.
4 Але багато людей, які чули Слово, повірили. Число їх сягало п’яти тисяч.
5 Наступного дня юдейські вожді, старійшини та книжники зібралися в Єрусалимі.
6 Також були там первосвященики Анна, Каяфа, Іоан, Олександр і всі інші з роду первосвященика.
7 Перед ними поставили Петра та Іоана, і почали розпитувати апостолів: «Чиєю владою і чиїм іменем ви це зробили?»
8 Тоді Петро, сповнений Духа Святого, відповів: «Вожді народу і старійшини!
9 Якщо ви питаєте нас про ту добру справу, що була зроблена для хворого,
10 тоді ви і всі люди Ізраїлю мусять знати таке: це було зроблено владою Ісуса Христа з Назарета, Якого ви розіп’яли. Бог воскресив Його з мертвих. Завдяки Йому цей чоловік, який був калікою, стоїть сьогодні перед вами цілком здоровий.
11 Ісус —
камінь, [10] який ви, будівельники, відкинули, а він став наріжним.
камінь, [10] який ви, будівельники, відкинули, а він став наріжним.
12 Ніхто інший не дасть нам спасіння, бо немає іншого такого імені в світі. Бог послав Його людям, щоби принести їм спасіння».
13 Коли члени Синедріону побачили сміливість Петра та Іоана і зрозуміли, що це були прості й неосвічені люди, вони були вражені. Вони також збагнули, що ці двоє були з Ісусом.
14 Юдейські вожді не знайшли, що сказати, тим більше, що зцілений чоловік стояв поруч.
15 Вони наказали апостолам залишити Синедріон, та почали радитися між собою:
16 «Що ми можемо зробити з цими людьми? Адже це очевидно для всіх, хто мешкає в Єрусалимі, що завдяки їм сталося нечуване диво. Ми не можемо цього заперечити.
17 Але ми мусимо подбати про те, щоб ці чутки не поширювалися більше серед людей. Давайте застережемо їх нікому більше не говорити про Ісуса[11]».
18 Вони знову покликали апостолів і наказали їм більше зовсім нічого не говорити, ані навчати в ім’я Христове.
19 Але Петро з Іоаном відповіли їм: «Розсудіть, чи справедливо це було б перед Господом, якби ми більше слухали вас, ніж Бога.
20 Ми не можемо припинити говорити про те, що чули й бачили».
21 Члени Синедріону ще погрозили апостолам, а потім відпустили їх, бо не змогли знайти способу, як покарати Петра й Іоана, адже люди славили Бога за те, що сталося.
22 Тому чоловіку, з яким відбулося це чудо зцілення, було більше сорока років.
23 Коли Петра й Іоана звільнили, вони повернулися до свого товариства, і розповіли про все, що казали їм первосвященики та старійшини.
24 Вислухавши Петра та Іоана, віруючі одностайно піднесли голоси свої до Бога зі словами: «Господи, Ти створив небо, землю, море і все, що є в них.
25 Ти промовив Духом Святим через уста слуги Твого, нашого праотця Давида:
„Навіщо лютували народи? Навіщо марні задуми плели?
„Навіщо лютували народи? Навіщо марні задуми плели?
26 Земні царі себе до бою готували, Вожді разом збирались, намірялись супроти Господа і Його Христа піти”.
27 Так, Ірод та Понтій Пилат справді зібралися в Єрусалимі разом з поганами й людьми ізраїльськими проти Твого Святого Слуги Ісуса, Якого Ти зробив Христом.
28 Вони зробили все так, як Ти раніше вирішив, що мусить збутися владою і волею Твоєю.
29 А тепер, Господи, послухай, що вони кажуть: вони намагаються нас залякати. Тож дай нам, Твоїм слугам, відвагу говорити Слово Твоє.
30 Простягни руку Свою, щоби зцілити немічних. Яви нам знамення й чуда в ім’я [12] Святого Слуги Твого Ісуса».
31 Коли закінчили вони молитися, то те місце, де вони зібралися, затряслося. Дух Святий зійшов на них, і вони сповнилися відвагою промовляти Слово Боже.
32 Усе товариство віруючих жило душа в душу. Ніхто не сказав, що його майно належить тільки йому. Вони завжди всім ділилися.
33 З великою силою апостоли і далі свідчили про воскресіння Господа Ісуса. І велике Боже благословіння було на них усіх.
34 34-35 Ніхто з них ніколи не був у нужді. Ті, хто мали землю або будинки, продавали їх, а гроші приносили і клали до ніг апостолів, та ті гроші давалися кожному, хто мав у них потребу.
35
36 Так зробив і Йосип, якого апостоли називали Варнавою (що означає «Син утіхи»).
37 Він був левитом, родом з Кіпру. Продавши своє власне поле, Варнава приніс гроші і поклав їх апостолам до ніг.
Дії святих апостолів, 4 глава