1 Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру [71] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора.
2 Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.
3 Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього.
4 Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер.
5 Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії.
6 Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
7 Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона.
8 Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.
9 Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст [72] уже пройшов.
10 Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя».
11 Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.
12 Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя.
13 Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
14 Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник».
15 Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
16 Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен.
17 Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль.
18 Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж,
19 а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
20 Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок.
21 Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди.
22 Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо.
23 Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу.
24 Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”.
25 Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано.
26 Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».
27 Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля.
28 Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів.[73] Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять.[74]
29 Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
30 Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля.
31 Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку».
32 Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
33 Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли.
34 Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови».
35 Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти.
36 Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли.
37 Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ.
38 Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
39 А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати.
40 Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега.
41 Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
42 Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти.
43 Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші.
44 А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.
Дії святих апостолів, 27 глава