1 Павло сказав: «Браття й батьки, вислухайте, що скажу я на свій захист».
2 Коли юдеї почули, що Павло говорить до них арамійською мовою, то зовсім замовкли.
3 Він продовжував: «Я юдей, народився в Тарсі, в Кілікії, виріс у цьому місті. Наставником моїм був Ґамалиїл, який навчив мене законів наших предків. Я віддано служив Богу, як і ви всі сьогодні.
4 Я нещадно переслідував послідовників «Дороги Господньої»: арештовував жінок і чоловіків й кидав їх до в’язниці.
5 Це можуть підтвердити первосвященики і всі члени ради старійшин. Саме від них я одержав листи до братів юдейських у Дамаску і пішов туди, щоб схопити Ісусових послідовників й привести їх як в’язнів до Єрусалиму для покарання.
6 Але ось що сталося по дорозі до Дамаска, куди я прямував. Приблизно опівдні яскраве світло з Небес раптом осяяло мене.
7 Я впав на землю й почув голос, який звертався до мене: „Савле! Савле! Чому ти переслідуєш Мене?”
8 Я запитав: „Хто ти, Господи?” Він відповів мені: „Я Ісус із Назарета, Якого ти переслідуєш”.
9 Ті, хто були зі мною, бачили це сяйво, але не чули голосу, зверненого до мене.
10 Я запитав: „Що мені робити, Господи?” І Господь відповів: „Підведися і йди в Дамаск, там тобі буде сповіщено, що Я призначив тобі робити”.
11 Я був осліплений тим сяйвом, тож мої супутники за руку відвели мене в Дамаск.
12 У тому місті мешкав відданий знавець Закону на ім’я Ананій,[60] він мав добру славу поміж усіма юдеями, які жили там.
13 Він прийшов до мене і сказав: „Брате Савле! Нехай зір повернеться до тебе!” І тієї ж миті я зміг побачити його.
14 Ананія мовив далі: „Бог наших предків обрав тебе спізнати волю Його, побачити Праведного й почути Його голос.
15 Бо ти перед усім народом маєш бути свідком того, що бачив і чув.
16 Ну, а тепер чого ти чекаєш? Встань і прийми хрещення, змий гріхи свої, закликаючи ім’я Господа [61]”.
17 І сталося так, що коли я повернувся до Єрусалиму й молився у Храмі, то було мені видіння.
18 У ньому я побачив Ісуса, Який наказав мені: „Збирайся й негайно залиш Єрусалим, бо люди тут не приймуть твоє свідчення про Мене”.
19 І я сказав: „Господи, ці люди знають, що ходив я по синагогах, арештовував і побивав тих, хто вірять у Тебе.
20 І коли пролилася кров Твого свідка Степана, я стояв там й схвалював те вбивство, і навіть охороняв речі тих, хто розправлявся з ним”.
21 Тоді Ісус сказав мені: „Іди. Я посилаю тебе в далеку дорогу до поган”».
22 До цих слів юдеї слухали Павла, а потім загукали: «Смерть йому! Він не повинен жити!»
23 Вони кричали, зриваючи з себе одяг і здіймаючи куряву.[62]
24 Через те командир наказав відвести Павла до фортеці й учинити йому допит з батогами. Він хотів з’ясувати, чого вони так кричали на Павла.
25 Та коли вони зв’язали його, щоб бити батогами, Павло звернувся до сотника, який стояв поруч: «Хіба це по закону без суду бити батогами римського громадянина?»
26 Почувши таке, сотник пішов до командира й сказав: «Що ж ти робиш? Цей чоловік — римський громадянин».
27 Тоді командир підійшов до Павла й запитав: «Скажи, ти римський громадянин?» «Так», — відповів той.
28 Командир зауважив: «Мені коштувало великих грошей придбати це громадянство». Тоді Павло промовив: «А я народився в ньому».
29 Ті, хто збирались допитувати його, відразу відступили, а командир дуже злякався, збагнувши, що він зв’язав римського громадянина.
30 Усе ж таки командир хотів з’ясувати достеменно, в чому ж юдеї звинувачують Павла. Тож наступного дня він звелів зібрати старійшин і весь Синедріон. Знявши з Павла ланцюги, він привів його до юдейського зібрання.
Дії святих апостолів, 22 глава