1 Одного разу, коли Ісус проповідував біля озера, навколо Нього зібрався величезний натовп. Тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі.
2 Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.
3 Він сказав: «Послухайте! Вийшов селянин і заходився сіяти.
4 Коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його.
5 Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко,
6 та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння.
7 Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки, і ті не дали врожаю.
8 Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більше від посіяного».
9 Потім Він додав: «Той, хто має вуха, нехай почує!»
10 Коли натовп залишив Ісуса, то дванадцать апостолів та інші Його послідовники запитали Його про притчі.
11 11-12 І Він їм сказав: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах:
бо вони дивилися, дивилися, але не бачили, бо вони слухали, слухали, але не розуміли, а інакше навернулися й були б прощені».
бо вони дивилися, дивилися, але не бачили, бо вони слухали, слухали, але не розуміли, а інакше навернулися й були б прощені».
12
13 Ісус сказав учням Своїм: «Хіба ви не зрозуміли цієї притчі? Якщо ви не зрозуміли цієї, як же ви зрозумієте інші притчі?
14 Сіяч сіє Слово Боже в людях.
15 Одні люди, як ті зерна при дорозі, де Слово посіяне. Як тільки вони чують його, з’являється сатана і віднімає посіяне в них Слово.
16 Інші люди, як зерна, посіяні у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його.
17 Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри.
18 18-19 Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші бажання душать Слово, і воно не дає плодів.[11]
19
20 Іще інші — зерно, що було посіяне в добру землю. Це ті, хто чують Слово, приймають його і приносять щедрий врожай: у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більший від посіяного».
21 І сказав їм Ісус: «Звичайно, ви заносите в приміщення світильник не для того, щоб поставити його під перевернуту посудину або під ліжко, а для того, щоб поставити його на підставку.
22 Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, що не стане відомим.
23 Той, хто має вуха, нехай почує!»
24 І далі Він сказав: «Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Господь Всевишній надасть вам розуміння згідно з тим, скільки розуміння в вас зараз є. Та будьте впевнені, Він надасть вам більше, ніж ви заслуговуваєте.
25 Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить».
26 Потім Ісус сказав: «Царство Боже подібно чоловіку, який висіває в землю зерно.
27 Чоловік спить чи прокидається, а у цей час зерно пускає пагони і ростє днями й ночами — як, він навіть сам не знає.
28 Земля сама творить зерно: спершу стеблину, потім суцвіття, і нарешті — повен колос.
29 Коли збіжжя визріває, чоловік негайно береться за серп, бо настали жнива».
30 Ісус мовив: «З чим порівняти Царство Боже? Яку притчу Мені розповісти?
31 Царство Боже подібне до гірчичного зернятка. Воно є найменшою зерниною, яку у землю висівають.
32 Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її затінку».
33 Багатьма притчами на зразок цієї Ісус доносив Слово до людей — стільки, скільки могли вони зрозуміти.
34 Ісус завжди говорив притчами до людей, але тільки тоді, коли учні Його зоставалися самі, Він усе їм пояснював.
35 Увечері того дня Ісус сказав Своїм учням: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!»
36 Вони залишили натовп й сіли у човен, де вже знаходився Ісус. Інші човни послідували за ними.
37 Та налетів штормовий вітер, хвилі перехлюпували через борт, й човен уже був майже повен води.
38 Але Ісус на кормі спав собі на подушці. Вони збудили Його й кажуть: «Вчителю, невже тобі байдуже, що ми гинемо?»
39 Тоді Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям: «Тихо! Заспокойтеся!» Тоді ж вітер вгамувався, і на озері запала велика тиша.
40 І звернувся Він до учнів Своїх: «Чого ви злякалися, маловіри?»
41 Але вони були страшенно налякані й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»
Євангелія від св. Марка, 4 глава