И отвечала та женщина, которой сын был живой, царю, ибо взволновалась вся внутренность её от жалости к сыну своему: о, господин мой! отдайте ей этого ребёнка живого и не умерщвляйте его. А другая говорила: пусть же не будет ни мне, ни тебе, рубите.
І сказала до царя жінка, що син її — той живий, бо запалилася любов її до сина свого, — і сказала вона: „Прошу́, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити — не забивайте його́!“ А та каже: „Хай не буде ні мені, ні тобі, — розтинайте!“
Каже тоді цареві жінка, дитина якої була жива, — бо серце її зворушилось із жалю за своїм сином: «Прошу тебе, мій пане! Нехай дадуть їй дитинку, нехай не вбивають!» А друга каже: «Нехай не буде ні мені, ні тобі! Розтинайте!»
І каже тодї молодиця, та, що дитина в її була жива, цареві — бо серце її заворушилось з жалю за синком своїм: Благаю тебе, добродїю мій, оддай їй живеньку дитинку, не вбивай! А друга промовила: Нехай не буде нї менї, нї тобі, розтинайте!
У відповідь жінка, син якої був живий, звернулася до царя, бо здригнулося її нутро за її сина, і вона сказала: Послухай мене, володарю, дайте дитину їй, та тільки не вбивайте [1] її! А та сказала: Хай не буде, ані мені, ані їй, тож рубайте!