1 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“