1 Адже великі та невимовні Твої суди. Через це ненавчені душі заблукали.
2 Бо ті беззаконні, що взялися панувати святим народом, в’язні темряви і зв’язані довгою ніччю, замкнені під дахом лежали, як втікачі від вічного провидіння.
3 Адже, думаючи сховатися в скритих гріхах, вони були розсіяні безпросвітним покривалом забуття, страшно жахаючись, і були перелякані появами.
4 Бо навіть внутрішній покій, що їх тримав, не зберігав без страху, а звуки, шумлячи, їм звучали, і появлялися привиди із сумними пригніченими обличчями.
5 І жодна сила вогню не могла світити, і не залишилися ясні вогні зірок, щоб освітити ту страшну ніч.
6 А тільки їм від себе являлися страхітливі вогні, тож перелякані виглядом того, чого не бачили, вважали за гірше від того, що бачили.
7 І було зневажання мистецтва магії і глумлива догана за величання розуму.
8 Бо ті, що взяли на себе відігнати страхи і жахи від хворої душі, вони страждали смішною боязню.
9 Бо хоч і нічого страшного їх не лякало, настрашені проходом звірів і сичанням зміїв, гинули від переляку і, заперечуючи, що бачили повітря, від якого ніяк втекти не можна.
10 Адже лукавство особливо боязливе, коли свідченням засуджується, а придавлена совістю, завжди виносить погане.
11 Бо страх не є нічим іншим, як зрада допомоги розуму,
12 а внутрішнє очікування, будучи меншим, вважає більшим незнання від дійсної причини муки.
13 Вони ж справді в немічну ніч, у ту, що прийшла з внутрішніх покоїв немічного аду, тим самим сном сплячи,
14 були переслідувані знаками привидів, і душі були ослаблені безсиллям, бо на них найшов раптовий і неочікуваний страх.
15 Тож так, хто, коли, де впав, був бережений, замкнений не в залізній в’язниці.
16 Бо чи хто був селянином, чи пастухом, чи з тих, що робив роботи в пустелі, захоплений, терпів нужду, від якої не можна втекти, бо всі були зв’язані одними залізними кайданами темряви.
17 Чи дух, що сичав, чи милозвучний звук птахів між галузками широких дерев, чи рух сильно текучої води, чи різкий шум каміння, що падає,
18 чи невидимий біг звірів, що бавляться, чи звук нападаючих звірів, що ричать, чи звук, що відбивається від гірських печер, зробив немічними тих, що мали страх.
19 Адже весь світ був освічений ясним світлом і перебував у ділах без перешкоди.
20 А на них самих накладено тяжку ніч, образ темряви, що мала їх охопити. І вони для себе самих були тяжчі від темряви.
Книга мудрості Соломона, 17 глава