1 І сталося, коли Давид поселився у своєму домі, то сказав Давид пророкові Натанові: Ось я живу в кедровому домі, а ковчег Господнього завіту під покриттям зі шкір.
2 А Натан відповів Давидові: Чини все, що в тебе на душі, бо Бог з тобою.
3 І сталося тієї ночі, що до Натана було Господнє слово, яке свідчило:
4 Іди і скажи Давидові, Моєму рабові: Так сказав Господь: Ти не будуватимеш Мені дім, щоб Мені в ньому жити!
5 Адже Я не жив у домі з того дня, в який Я вивів Ізраїль, аж до цього дня, — Я був у наметі й під покривалом.
6 Усюди, де Я проходив у всьому Ізраїлі, хіба коли-небудь сказав [1] Я хоч одному з племен Ізраїля, який поставлений пасти Мій народ, докоряючи: Ви не збудували Мені кедрового дому!?
7 Тож тепер так скажеш Моєму рабові Давиду: Так говорить Господь Вседержитель: Я взяв тебе зі стад з-посеред пастухів, щоби ти був вождем над Моїм народом Ізраїлем.
8 І Я був з тобою в усьому, куди ти ходив, і Я знищив усіх твоїх ворогів з-перед тебе, і зробив Я тобі ім’я за іменем славних, які на землі.
9 Я визначу місце для Мого народу, Ізраїля, і насаджу його, і він проживатиме сам, і більше не матиме турбот, і несправедливість не продовжуватиме принижувати його, як від початку.
10 Від днів, в які Я настановив суддів над Моїм народом Ізраїлем, Я впокорив усіх твоїх ворогів.
Я звеличу тебе, і Господь збудує тобі дім,
Я звеличу тебе, і Господь збудує тобі дім,
11 і буде, коли завершаться твої дні, і ти заснеш із твоїми батьками, то підніму твого нащадка після тебе, того, який буде з твого лона, і він приготує твоє царство.
12 Саме він збудує Мені дім, а Я встановлю його престол навіки.
13 Я буду йому за батька, а він буде Мені за сина. І не відійму від нього Свого милосердя, як Я відняв від тих, які були перед тобою.
14 І запевню його в Моєму домі й у його царстві навіки, і його престол буде встановлений навіки!
15 Згідно з усіма цими словами і з усім цим видінням, — так сказав Натан Давидові.
16 І цар Давид прийшов, сів перед Господом і сказав: Хто я, Господи Боже, і хто мій дім, що Ти мене полюбив навіки?
17 І цього було замало для Тебе, Боже, і Ти сказав про дім Твого раба здалека, і Ти поглянув на мене, наче поглядом чоловіка, і Ти мене підняв, Господи Боже.
18 Що ще зробить Тобі Давид, аби прославити? Ти ж знаєш Твого раба!
19 За Твоїм серцем Ти вчинив усю велич.
20 Господи, немає подібного до Тебе, і немає, за винятком Тебе, у всьому, що ми почули нашими вухами.
21 І на землі немає ще такого народу, як Твій народ Ізраїль, якого Бог вів, щоб викупити Собі народ, поставити Собі велике і славне Ім’я, вигнати народи з-перед Твого народу, який Ти викупив з Єгипту.
22 І Ти зробив Твій народ Ізраїль Собі народом навіки, і Ти, Господи, їм за Бога.
23 Тепер же, Господи, слово Твоє, яке Ти сказав Твоєму рабові й про його дім, нехай буде вірним навіки, —
24 тим, які говорять, Господи, Господи Вседержителю, Боже Ізраїля, і дім Давида, Твого раба нехай міцно стоїть перед Тобою.
25 Адже Ти, Господи, відкрив вухо Твого раба, щоб йому збудувати дім. Через це Твій раб знайшов сміливість помолитися у Твоїй присутності.
26 Тепер же, Господи, Ти Сам є Богом і сказав це добро про Твого раба.
27 Тепер почни благословляти дім Твого раба, щоб він був навіки перед Тобою. Адже Ти, Господи, поблагословив, тож поблагослови навіки!
Перша книга хроніки, 17 глава