и сказал царю: да живёт царь вовеки! Как не быть печальным лицу моему, когда город, дом гробов отцов моих, в запустении, и ворота его сожжены огнём!
І сказав я до царя: „Нехай цар живе навіки! Чому́ не буде сумне́ обличчя моє, коли місто дому гробі́в батьків моїх поруйноване, а брами його попа́лені огнем!“
й сказав цареві: «Нехай цар живе повіки! Як же не бути смутним моєму обличчю, коли місто, де гроби батьків моїх, зруйноване й брами його спалені вогнем!»
І сказав цареві: Нехай живе царь по вік! Як же не має бути смутним лице моє, коли город, місце гробовищ батьків моїх, стоїть опустошене, й ворота його попалені огнем!
І я сказав цареві: Царю, живи навіки! Чому не буде моє обличчя поганим, коли місто, дім гробниць моїх батьків, спустошене, а його брами спалені вогнем?