2 Коринтян

Від Павла, волею Божою апостола Ісуса Христа, і брата нашого Тимофія до церкви Божої, що в Коринті, і також усім святим людям Божим по всій Ахаї. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа.

Благословенний Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, милосердний Отець, Бог, Який є джерелом всілякої втіхи. Він втішає нас у наших скорботах, щоб ми, в свою чергу, втішали інших у всіляких скорботах втіхою, яку ми самі отримали від Бога. Бо як ми розділяємо страждання Христові, так і втіха приходить до нас через Христа. Якщо ми страждаємо і терпимо скорботу, то це заради втіхи вашої і спасіння. Якщо ми втішені, то це через вашу втіху. Вона допомагає вам витерпіти ті страждання, які терпимо і ми. Та ми маємо на вас непохитну надію. Ми знаємо, що як ви поділяєте наші страждання, так само поділяєте і втіхи наші.

Браття і сестри, ми хочемо, щоб знали ви, яких страждань зазнали ми в Азії. Надміру і над силу нашу були ми обтяжені, й вже не мали надії залишитися живими. Так, у серцях ми відчували, що нам оголошено смертельний вирок. Так сталося для того, щоб ми більше не покладали надію на самих себе, а лише на Бога, Який воскрешає мертвих до життя. Він врятував нас від близької смерті й рятує нас зараз. На Нього покладаємо наші надії. Він рятуватиме нас і надалі.

Якщо ви також допомагатимете нам своїми молитвами, тоді багато людей віддячать нам за Божу прихильність, що Він виявить нам завдяки молитвам багатьох людей.

Ось чим ми пишаємося і що є свідченням нашого сумління: ми поводимося в цьому світі, особливо з вами, з простотою та щирістю, що ідуть від Бога; не згідно з мудрістю цього світу, та згідно з Божою милістю. Тож ми не пишемо вам нічого, чого б ви не змогли прочитати чи зрозуміти. Я сподіваюся, що ви розумітимете нас повністю, так само, як зрозуміли ви нас частково, і, що ви усвідомите, що зможете пишатися нами, як і ми пишатимемося вами в День пришестя Господа нашого Ісуса.

Впевнений у цьому, вирішив я прибути до вас першим, щоб ви були благословенні вдвічі. У планах моїх було відвідати вас по дорозі до Македонії, а потім завітати до вас і на зворотньому шляху. Я сподівався, що ви спорядите мене до Юдеї. Ви думаєте, що маючи такий задум, я не обмірковував усе ретельно? Чи, будуючи свої плани, я робив це по-мирському, тобто кажучи: «Так» і «ні» — одночасно?

Та Бог — правдивий, і буде Свідком того, що ми ніколи не кажемо вам «так» і «ні» одночасно. Бо Син Божий, Ісус Христос, про Якого Сильван, Тимофій, супутник Павла, і я проповідували вам, не був одночасно «Ні» і «Так». Навпаки, через Нього було сказане останнє «Так». Адже хоч би скільки ни було обітниць Божих, Христос на всі з них є «Так». Тому через Христа ми кажемо «амінь», на Славу Бога.

А Той, Хто утверджує нас разом з вами у Христі й також помазав нас, є Бог. Він поклав на нас Свою печать, і дав нам Дух у серця наші як завдаток того, що виконає Свою обітницю.

Нехай Бог буде моїм свідком. Я клянуся життям своїм, що не повернувся у Коринт тому, що хотів вас помилувати. І це не означає, що ми хочемо панувати над вашою вірою. Бо ви тверді у своїй вірі, а ми — спільники у ділах ваших для радості вашої.

Отже, я сам собі вирішив не приходити знову до вас у смутку. Бо коли я засмучу вас, то хто ж тоді підбадьорить мене, як не ви, кого я засмутив? Тож написав я так для того, щоб, прийшовши, не бути засмученим тими, хто має веселити мене. Бо я впевнений у вас, бо моя радість — це радість для всіх вас. І написав я вам з великого горя, туги в серці і гірко плачучи. Та не для того, щоб вас засмутити, а для того, щоб ви пізнали ту безмежну любов, що маю я до вас.

І якщо хтось когось засмутив, не мене, а почасти, щоб не перебільшувати — всіх вас, то покарання від усіх вас для такої людини достатньо. Тож краще простіть його і втіште, щоб не поглинув його надмірний смуток.

Тому благаю вас виявити любов до нього. Я написав, щоб випробувати вас, і дізнатися, чи будете слухняними у всьому. Якщо ви вибачаєте когось, то й я пробачу. І те, що я пробачив, якщо я справді пробачив щось, я зробив це заради вас в присутності Христа, щоб сатана не перехитрував нас, бо відомі нам змови його.

Коли я прийшов до Троади проповідувати Добру Звістку про Христа, Господь відчинив переді мною двері. Але я був дуже засмучений, бо не знайшов брата свого Тита. Через це я, попрощавшись з усіма, вирушив до Македонії.

Дяка Богу! Він завжди веде нас до перемоги у Христі. Пахощі знання про Себе Він повсюдно поширює через нас. Наша пожертва Господу — пахощі Христові для Бога з-поміж тих, хто спасається, і з-поміж тих, хто гине. Для тих, хто йде шляхом загибелі, ми — сморід смерті, що веде до неї. Для тих, хто йде шляхом спасіння — пахощі животворні, що ведуть до життя. Та хто ж спроможний виконати цю роботу? Ми не торговці, які використовують Слово Боже для наживи. Ні! Ми щиро мовимо у Христі перед Богом як люди, послані від Бога.

Чому ж ми знову починаємо хвальковито говорити про себе? Чи, може, нам потрібні, як іншим, вірчі листи до вас або від вас? Ви самі є нашим листом, написаним у серцях наших. Його знають і читають усі люди. Ви показуєте, що ви — лист Христовий, результат служіння нашого, написаний не чорнилом, а Духом живого Бога, не на скрижалях кам’яних, а на тих скрижалях, якими є серця людські.

Завдяки Христу ми маємо впевненість стверджувати це перед Богом. І це не те, що ми спроможні самостійно вирішити так, ніби воно йде від нас. Швидше ця сила — від Бога. Бог дав нам здатність служити Новому Заповіту. Цей Заповіт не складається з писаних законів, а грунтується на Духові. Бо письмовий Закон вбиває, а Дух дає життя.

Служіння, що принесло смерть (тобто Закон, вирізьблений буквами на камені), було дано Мойсею у великій Славі Господній. Та ця Слава (яка минає) була така яскрава, що народ ізраїльський не міг дивитися Мойсею прямо в обличчя. Нове служіння, що прийде від життєдайного Духа, безсумнівно буде значно славнішим! Бо коли служіння, яке засуджувало людей, було славним, то яким же славним буде служіння, що виправдує людей перед Богом! Адже попередня Слава, порівняно з новою — ніщо. Якщо служіння, приречене на забуття, було славним, то служіння неминуче буде набагато славнішим!

Ця надія дає нам відвагу говорити відверто, не боячись нічого. Ми не такі, як Мойсей, який закривав покривалом своє обличчя, щоб народ ізраїльський не бачив, як зникає те сяйво.

Та розум людей Ізраїлю був затьмарений, бо і досі те покривало застилає їм очі, коли вони читають Старий Заповіт. І досі його не знято, тому, що зникне воно тільки через Христа. Але й донині, коли люди читають Закон Мойсеїв, на їхніх серцях лишається покривало. Але коли людина звертається до Господа, те покривало зникає. Господь, про Якого я кажу, є Духом, а де є Дух Господа, там є воля. Всі ми з відкритими серцями споглядаємо Славу Господню, як у дзеркалі. І всі ми були перевтілені в Його образ у все більшій Його Славі, й перетворення це — від Господа, який і є Духом.

Ось чому, маючи це служіння з Божої милості, ми не впадаємо у відчай. Навпаки, ми цілком відмовились від таємних і ганебних звичаїв. Ми не вдаємося до шахрайства, ані до перекручення Слова Божого. Виявляючи Істину, ми віддаємо себе людському сумлінню перед Богом. І якщо Добра Звістка, яку ми проповідуємо, схована, то лише для тих, хто став на шлях загибелі.

Сатана — «бог» цього світу, осліпив розум цих невіруючих, щоб вони не бачили світла, що йде від Доброї Звістки про Славу Христа, та Він є образом Всевишнього Бога. Бо ми не про себе проповідуємо, а про Ісуса Христа як Господа, і про те, що ми ваші слуги заради Ісуса.

Бог сказав: «Із темряви засяє світло». Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа. Та ми, неначе глиняні глечики, які тримають цей скарб, щоб показати, що ця найвища сила належить Богу, а не нам. У всьому нас усіляко пригноблюють, та ми не роздавлені; нас збивають з пантелику, та ми не впадаєм у розпач. Нас переслідують, та ми не покинуті Богом; нас збивають з ніг, та ми не гинемо. Ми повсякчас зазнаємо смерть Ісуса в наших тілах, щоб і життя Його в нас також виявилося. Нас, живих, завжди віддають на смерть за Ісуса, щоб його життя виявилося в наших смертних тілах. Отже, смерть порядкує в нас, а життя — у вас.

Ми маємо один і той же Дух віри, про який сказано у Святому Писанні:
«Я повірив, і тому говорив».
Отже, ми теж віримо, і тому говоримо. Ми знаємо, що Той, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, також воскресить і нас разом з Ісусом, і поставить нас разом з вами перед Ним. Бо все це робиться заради вас, щоб, як милість Божа поширюється на все більше число людей, вона приносила все більшу подяку і Славу Богу.

Ось чому ми не впадаємо у відчай. Навіть, якщо зовні ми старіємо і слабшаємо, проте, внутрішньо ми щодня оновлюємося. Бо легке короткочасне страждання приносить нам вічну Славу, яка безмежно перевершує ці страждання. Ми зосереджуємося не на очевидному, а на тому, що є невидимим, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне.

Ми знаємо, що коли наша земна оселя (наші тіла), буде зруйнована, ми матимемо дім, дарований Богом, житло на Небесах, вічне і нерукотворне. Тим часом, ми втомлені від земного тіла, та прагнемо вдягнутись у нашу Небесну оселю. Та вдягнувши його, ми ніколи не будемо голими. Бо ті з нас, хто перебуває в своєму земному тілі, зітхають і стогнуть. Ми не хочемо позбутися цього земного вбрання, ми радше хотіли б носити новий, Небесний одяг поверх цього, щоб те, що смертне, було поглинуте життям.

І створив нас для цього Бог, і дав нам Дух, як запоруку Своєї обіцянки майбутнього життя. Тож ми завжди впевнені, бо знаємо, що поки ми вдома в тілах своїх, ми далекі від дому нашого з Господом. Бо живемо згідно з тим, у що віримо, а не з тим, що бачимо. Ми впевнені, повторюю, і воліємо покинути нашу оселю в тілі й оселитися в домі Господа. І тому ревно прагнемо догодити Йому як у земному тілі, так і в оселі Господа нашого.

Бо всі ми маємо постати перед престолом Христовим для Його суда. І тоді кожен отримає те, що заслуговує, відповідно до того, що він робив, перебуваючи у своєму тілі — добро чи зло.

Знаючи, що то значить боятися Господа, ми переконуємо людей прийняти істину. Бог знає все про нас, але я сподіваюсь, що в серцях ваших ви теж знаєте нас. Ми не вихваляємося знову перед вами. Ми просто хочемо, щоб ви мали підстави пишатися нами. Тоді ви знатимете, що відповісти тим, хто вихваляється своєю зовнішністю, та не звертає уваги на те, що в серці.

Бо якщо ми безумні, то це для Бога. Якщо ж у здоровому глузді, то для вас. Любов Христова панує над нами, бо ми усвідомлюємо, що одна Людина померла заради всіх, і тому всі померли. І Він помер заради всіх, щоб живі не жили більше заради себе, а щоб ми жили заради Того, Хто помер і воскрес із мертвих для них. Тому віднині ми ні про кого не думаємо як мирські люди. Хоч колись ми й про Христа думали так, проте більше так не думаємо. Отже, хто перебуває в Христі, той є вже новим створінням. Старе минуло, а нове настало!

І все це йде від Бога, Який примирив нас із Собою через Христа. Він уповноважив нас служити примиренню людей з Богом. І зміст послання нашого в тому, що Бог примирив світ з Собою в Христі, незважаючи на людські гріхи. Він довірив нам Слово примирення людей з Богом. Отож ми є посланцями Христа. Бог звертається до вас через нас. Від імені Христа ми благаємо: «Примиріться з Богом». Того, хто не знав гріха, Бог зробив жертвою за гріх, щоб через Нього ми могли стати праведними перед Богом.

Ми працюємо разом з Богом. Тож благаємо вас усіх: не змарнуйте благодаті Божої, яку ви одержали. Адже каже Він:
«Я почув тебе в сприятливі часи, й допоміг тобі у День Спасіння».
Послухайте! Тепер і є сприятливий час. Прийшов День Порятунку.

Ми нікому не прагнемо перешкоджати, щоб служіння наше ніхто не ганив. Навпаки, у всьому ми пропонуємо себе, як і мусять слуги Божі, терпляче зносячи випробування, лихо і страждання. Ми терпляче зносимо побиття, в’язниці, розруху, тяжку працю, безсонні ночі й голод. 6-7 Чистотою своєю, своїми знаннями, терпінням і добротою ми показуємо, що ми слуги Божі. І запорука нам — Дари Духа Святого і наша щира любов, слово правди і сила Божа. Праведне життя приготувало нас до боротьби з усілякими нападами.

Деякі люди шанують і хвалять нас, а інші — ганять і ображають. Нас вважають шахраями, але ми завжди дотримуємося правди. Кажуть, що ніхто нас не знає, але ми відомі всім. Кажуть, що ми помираємо, але дивіться! Ось ми живі! Кажуть, що нас покарали, але нас ще не стратили. Кажуть, що ми засмучені, але ми завжди раді. Нас вважають бідняками, але ми стількох людей зробили багатими! Вважають, що ми нічого не маємо, та ми володіємо всім.

Коринтяни! Ми вільно говоримо з вами, наші серця відкриті для вас. Ми не відмовляємо вам у своїй любові. Це ви скупі на любов до нас. Звертаюся до вас, як до дітей своїх: відкрийте серця нам, як ми відкрили вам.

Не будьте такими, як ті невіруючі, бо що спільного між праведністю і беззаконням? Або що спільного має світло з темрявою? Яка згода може бути між Христом і сатаною ? Що спільного у віруючого з невіруючим, між Божим Храмом і бовванами? Ми ж бо — Храм живого Бога. Так сказано Всевишнім:
«Я житиму серед них і ходитиму серед них. Я буду їхнім Богом, а вони — Моїм народом». «Тож вийдіть з-поміж тих людей, полиште їх, та не торкайтеся нічого нечистого, тоді Я вас прийму». «Батьком Я буду вашим, синами й дочками ви будете Моїми», — каже Всемогутній Господь».

Любі друзі! Маючи такі обітниці від Господа, ми мусимо очиститися від усілякої мерзоти тіла й духа, довершуючи свою святість, тому, що ми шануємо Бога.

Відкрийте нам серця ваші, бо ми нікого не скривдили, нікого не звели, нікого не обдурили. Кажу це не для того, щоб осудити вас. Я й раніше казав, що ви — в серцях наших. Ми раді жити й вмерти разом з вами. З вами я сповнений упевненості й втіхи. Я пишаюся вами і переповнююся радістю у всіх наших стражданнях.

Навіть коли ми прийшли до Македонії, то не мали відпочинку. Біди чекали на нас усюди: зовнішня боротьба і внутрішні страхи. Та Бог, Який втішає принижених, утішив і нас приходом Тита. І не лише його приходом, а й тією радістю, що він знайшов у вас. Він розповів нам про те, як ви хочете побачити нас, як засмучені тим, що скоїли, як турбуєтеся про мене. Тож радість моя була ще більшою.

Хоч і засмутив вас своїм листом, та я не шкодую, що написав його. І навіть якщо раніше шкодував, то зараз бачу, що він засмутив вас лише тимчасово. Отже, я зараз дуже радий — не через те, що засмутив вас, а тому, що смуток змусив вас розкаятися. Бо засмучені ви були печаллю, бажаною Богу. Отже, шкоди від нас не було. Смуток, бажаний Богу, приносить людям каяття, про яке не варто шкодувати, а таке каяття веде до спасіння. Світський же смуток породжує смерть. Цей смуток — бажаний Богу. Погляньте, яку щирість і правдивість він створив для вас! Який захист вашої невинності, яке обурення, яка тривога, які прагнення і яке завзяття побачити нас, і яка кара для того, хто згрішив! У всьому ви показали свою чистоту!

Коли я написав вам, то це не заради того, хто згрішив, або не проти того, хто вчинив зло. Я зробив це для того, щоб ваша турбота про нас виявилась перед Богом.

Втішившись, ми стали ще щасливішими, коли побачили Титову радість, бо ви усі зміцнили дух його. І я не зганьбився, вихваляючи вас перед ним. Навпаки, оскільки ми правдиво з вами про все говорили, то й похвала моя перед Титом була правдива. Тепер, коли він згадує вашу слухняність, страх і трепет, з яким ви прийняли його, прихильність його до вас ще більша. Я щасливий з того, що маю повну довіру до вас.

А зараз, брати і сестри, ми хочемо, щоб ви знали про Божу милість, даровану церквам Македонії. Що я маю на увазі? Хоч вони були суворо випробувані у скорботах своїх, та мають безмежну радість. Незважаючи на свою глибоку вбогість, вони багаті щедрістю своєю. Я можу засвідчити, що вони давали, скільки могли, і навіть більше того зі своєї доброї волі. Вони невпинно і настійливо благали нас про милість разом з ними служити Божим людям. Вони давали зовсім не так, як ми чекали того: сперш ніж віддати гроші, вони віддали себе Господу і нам, бо так волів Всевишній. Тому ми просили Тита, бо раз він почав свою милосердну працю для вас, то нехай вже й завершить її.

Оскільки ви багаті всім: вірою, речами, знаннями, бажанням допомогти у всьому, нашою любов’ю до вас, тож будьте багатими і щедрими у праці для добра інших. Я вам не наказую, а завзяттям інших намагаюся випробувати щирість любові вашої. Бо ви знаєте милість Господа нашого Ісуса Христа, Який полишив Небесні багатства, та збіднів заради вас, щоб завдяки Його вбогості ви могли стати багатими.

Така моя порада вам: минулого року ви не лише бажали першими віддати, а й перші робили це. Тож доведіть до кінця розпочате, щоб здійснилося повною мірою те, чого ви так прагли, й давайте від того, що маєте. Бо, якщо даєте з бажанням, то й дар приймається згідно з тим, що є, а не з тим, чого ви не маєте. Не треба, щоб іншим легше було, а вам стало важче, треба, щоб усім було однаково. Річ у тім, що ваш теперішній достаток має допомогти іншим у скруті. Щоб потім достаток іншого став у пригоді вам, коли матимете скруту. Так сказано у Святому Писанні:
«Хто мав багато, той не мав надлишку, а хто мав мало, не мав нестатків».

Дяка Богові, що дав Він серцю Тита таку ж дбайливість про вас, яку маємо ми. Він зважив на наше прохання і з великим бажанням іде відвідати вас зі своєї власної волі. Ми посилаємо з Титом нашого брата, якого вихваляють у всіх церквах за проповідування Доброї Звістки. До того ж його було обрано церквами супроводжувати нас у цій щедрій праці, якою ми керуємо для Слави Самого Господа, і щоб виявити наше бажання допомогти.

Ми намагаємося бути обережними і дбайливими, щоб ніхто не зміг дорікати тим, що ми маємо у розпорядженні такі великі гроші. Бо дбаємо про свою честь не тільки перед Господом, а й перед людьми. Ми посилаємо з ними також нашого брата, якого випробували багато разів і багато в чому. Він завжди прагне допомогти. А зараз, особливо прагне цього через велику довіру до вас.

Щодо Тита, то він мій товариш і спільник у допомозі вам. Щодо інших наших братів, вони — повноважні представники церкви, бо вони приносять Славу Христові. Тож засвідчіть їм свою любов. Покажіть, що ми заслужено пишаємося вами, і ми маємо на це підстави, щоб усі церкви побачили це.

Якщо говорити про допомогу Божим людям в Юдеї, то немає потреби писати вам про це. Я знаю, що ви завжди готові допомогти. Я хвалю вас перед македонцями, розповідаючи, що церкви в Ахаї були готові допомогти ще з минулого року. Я казав і про те, що ваше завзяття заохотило багатьох інших допомагати. Та я посилаю до вас братів, щоб ця наша похвала не була марною і щоб ви, як я й казав, були напоготові. Інакше, якщо македонці прийдуть зі мною і побачать, що ви не готові збирати пожертви, то ми будемо осоромлені (не кажучи вже про вас) тим, що були так упевнені в вас. Я вважав за потрібне просити братів піти до вас поперед нас і заздалегідь підготувати ваші щедрі дарунки, що були обіцяні раніше. І щоб то були щедрі й добровільні дари, а не віддані проти волі через вашу пожадливість.

Пам’ятайте: хто скупо посіє, той і пожне скупо. Хто ж сіє щедро, той і врожай матиме багатий. Нехай кожен жертвує так, як вирішив у своєму серці, без жалю. Адже Бог любить тих, хто дає з радістю. Бог може збагатити вас усілякими дарами, та так, що завжди мали б ви у всьому достаток і навіть надлишок для всіляких добрих справ. Як сказано у Святому Писанні:
«Дарує щедро Він і бідним подає. І доброта його ніколи не минає».

Хто дає зерно сіячеві, і хліб на поживу, Той забезпечить та примножить ваше насіння і збільшить врожай праведності вашої. І станете ви багатими всім, щоб були ви щедрими завжди. Бо щедрість ваша через нас створює багато подячних молитв Богові.

Адже ваше святе служіння не лише задовольнить потреби Божих людей, а й спонукає їх бути вдячними Всевишньому. Завдяки доказам вашого служіння, люди Божі прославлятимуть Господа. Вони вихвалятимуть вашу покірливість, що йде від визнання віри в Добру Звістку про Ісуса Христа. Вони вихвалятимуть вашу щедрість, з якою ви ділитеся з ними і з усіма людьми. І коли молитимуться за вас, вони прагнутимуть побачити вас — тих, хто сподобився такої вийняткової благодаті Божої. Дяка ж Богу за Його чудовий дар, який людині не осягнути розумом!

Я, Павло, Христовою лагідністю й покірністю особисто благаю вас. Дехто каже, що я боязливий, поки я з вами, але стаю суворим, коли пишу листи вдалині від вас. Тож зараз прошу вас, не змушуйте мене діяти так само рішуче, як і проти тих, хто вважає, ніби ми живемо мирським життям. І, хоч ми живемо в світі, та не воюємо так, як цей світ. Бо зброя наша, якою ми б’ємося — не мирська. Вона наділена силою Божою, що руйнує твердині. З цією зброєю ми спростовуємо докази, розбиваємо пихаті задуми людського самозвеличення, що стають перешкодами на шляху пізнання Бога. Ми беремо у полон думку і змушуємо її підкорятися Христу. Ми готові покарати будь-яку непокору, але спершу хочемо, щоб ваша покірливість стала повною.

Подгляньте на те, що перед вами. Якщо хтось впевнений, що він належить Христу, мусить іще раз подумати й зрозуміти, що ми так само належимо Христу, як і він. 8-9 Господь дав нам владу, щоб зміцнити вас духовно, а не для того, щоб знищити вас. Якщо ж я стану ще більше вихвалятися цією владою, то не соромитимуся. Але я стримаюся, щоб не здавалося, ніби я намагаюся залякати вас листами своїми.

«В його листах, — каже мій недоброзичливець, — він суворий і сильний, але коли присутній, то слабкий, і слова його нічого не важать». Але той, хто каже таке, нехай пам’ятає, що немає різниці між словами в листах наших, коли ми далеко, і нашими діями, коли ми серед вас.

Бо ми не сміємо оцінювати себе або порівнювати з тими, хто сам себе вихваляє, коли вони міряють себе власною міркою, й порівнюють себе з собою самими. Тим самим вони показують власну нерозумність. Однак ми не будемо надмірно вихвалятися, лише в тих межах, які призначив нам Бог: виконуючи нашу працю, що стосується й вас. Ми не переступимо нашої межі. Ми б могли зробити це, якби не прийшли до вас. Але ми першими прийшли до вас, проповідуючи Добру Звістку про Христа.

Ми ж не надміру хвалимося працею інших. Але маємо надію, що зі зростанням вашої віри ми зможемо ще більше працювати з вами, не переходячи межі, призначеної нам Богом. Ми хочемо проповідувати Добру Звістку поза межами вашого міста, бо не бажаємо вихвалятися тим, що вже зроблено в інших краях. Як сказано у Святому Писанні: «Якщо хтось вихваляється, то нехай хвалиться лише тим, що Господь здійснив». Бо не той достойний, хто сам себе хвалить, а той, кого Господь похвалить.

Хотів би я, щоб ви зглянулися на мою нерозсудливість. Будьте терпимі до мене! Я вас ревную Божими ревнощами, бо я обіцяв вас обвінчати з Одним Чоловіком — Христом. Тож хочу я віддати вас Йому, як незайману дівчину. Але боюсь, щоб, як Єву змій обманув хитрістю своєю, так і розум ваш може розбеститися, і ви відхилитеся від істинної відданості і чистоти, якими ми зобов’язані Христу.

Бо коли хтось приходить і проповідує вам іншого Ісуса, не Того, Котрого ми проповідували, або якщо ви приймаєте Дух, зовсім інший, ніж той, що маєте, або якщо ви приймаєте якусь Добру Звістку, що відрізняється від тієї, що ви прийняли, то ви б з великим бажанням погодилися з усім цим, чи не так?

Бо ж я вважаю себе аж ніяк не нижчим від отих ваших «великих апостолів». Можливо, мені бракує такого красномовства, але не знань. Навпаки. І, зрештою, це ми вам показали вповні.

Чи, може, я згрішив, принижуючи себе, щоб ви могли піднестися, коли безплатно проповідував вам Добру Звістку? Я брав плату з інших церкв для того, щоб служити вам. А коли я був з вами і терпів нестатки, то я не обтяжував нікого. Брати наші, які прийшли з Македонії, допомагали мені в скруті. Я намагався ні в чому не бути тягарем для вас, і старатимусь, щоб так було і надалі. Запевняю вас істиною Христовою, яка в мені, що я не мовчатиму і не перестану вихвалятися про це по всій провінції Ахаї! Навіщо? Може, тому, що я не люблю вас? Та Бог знає, як я вас люблю.

Але те, що я роблю, я робитиму і надалі, щоб не дати можливості тим іншим «апостолам» ставити себе в рівень з нами в тім, про що вони вихваляються. Бо ці люди — лжеапостоли. Вони лукаві, бо видають себе за апостолів Христових. І це не дивно, адже і сам сатана маскується в Ангела світла. Тож немає нічого дивного в тому, що слуги його маскуються в праведних служителів. Та кінець кінцем вони дістануть те, що заслужили за вчинки свої.

Тож я повторюю: нехай ніхто не вважає мене нерозумним. Але навіть якщо ви так думаєте, то приймайте мене як нерозумного, щоб і я хоч трохи зміг похвалитися. Те, що я зараз кажу, — не від Господа, бо хвалюся я з упевненістю нерозумного. Багато людей вихваляються по-мирському. Ну, то й я робитиму це. Адже ви, мудрі, радо терпите нерозумних. Ви зносите, коли вас поневолюють, визискують, ловлять у пастку. Ви терпите того, хто звеличує себе перед вами або того, хто б’є вас по обличчю. Кажу це собі на сором — ми були дуже «слабкими» для того, щоб так поводитися з вами. Але якщо хтось достатньо сміливий, щоб хвалитися (кажу це як нерозумний), то і я наберуся сміливості хвалитися.

Вони чистокровні євреї? Я також. Вони ізраїльтяни? Я також. Вони Авраамові нащадки? Я також. Вони Христові слуги? (В безумстві я кажу це!) Я ще більш відданий слуга Христовий. Я значно більше працював й по в’язницях був частіше, і били мене більше, і багато разів мене віддавали на вірну смерть. П’ять разів били мене юдеї батогами по тридцять дев’ять ударів щоразу. Тричі мене били палицями. Одного разу закидали камінням. Тричі переживав я загибель кораблів і якось провів цілу добу в воді. Я часто бував у мандрівках, зустрічав небезпеку на річках, потерпав від розбійників, від свого ж народу й від поган, у містах і в селах, і на морі, і від людей, які видають себе за «братів».

Я провів багато часу у тяжкій праці, багато ночей не спав. Я терпів голод і спрагу, й подовгу нічого не їв. Бувало, я замерзав без одягу. Але, окрім інших злигоднів, щодня я маю турботу про всі церкви. Коли хтось слабшав, я був знесиленим разом із ним. Я страждав кожного разу, коли хтось впадав у гріх.

Якщо я маю хвалитися, то лише тим, що стосується слабкості моєї. Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, благословенного навіки, знає, що я кажу правду. Коли я був у Дамаску, намісник царя Арети стеріг місто, щоб схопити мене. Та мене спустили в кошику через вікно в міській стіні, і так я уник його рук.

Я мушу і далі хвалитися. Хвалитись мені невигідно, але я перейду до видінь та одкровень Господніх. Я знаю одного чоловіка в Христі, який чотирнадцять років тому був узятий на «третє Небо» (не знаю, чи в тілі своєму, чи духом, одному Богу це відомо). 3-4 Я знаю, що цей чоловік (чи то в тілі своєму, чи без нього, це лише Богу відомо) був узятий у рай і чув слова невимовні. Людині не дано їх вимовити. Цим чоловіком я й хвалитимуся, а собою хвалитися не буду. Хіба що неміччю своєю.

Бо якщо хвалитимуся, то не буду нерозумним, тому що казатиму правду. Та краще стримаюсь, щоб ніхто не подумав про мене більше, ніж він бачить і чує від мене.

І щоб я не занадто звеличувався від надзвичайних видінь, що мені були, дано мені жало у тіло — посланця сатани, щоб той мучив мене, не даючи мені звеличитися. Я благав Господа тричі, щоб забрав його від мене геть, але Він мовив до мене раз і назавжди: «Досить для тебе милості Моєї, бо сила Моя повністю здійснюється у твоїй слабкості». Тож я маю бути дуже щасливий з того, що хвалюся слабкостями своїми, аби сила Христова залишалася зі мною. Тому любо мені перебувати у слабкості своїй, у знущаннях, злиднях, гоніннях та труднощах в ім’я Христа. Бо коли я немічний, то набуваю силу.

Я хвалився, як нерозумний, але ви самі спонукали мене це робити. Це вам слід було хвалити мене, бо я ні в якому разі не нижчий від тих ваших «великих апостолів», навіть якщо я нічого не вартий. У всякому разі, коли я був з вами, то багато чого було здійснено на доказ того, що я апостол. Знамення, чудеса і дивовижні речі були виконані з великим терпінням. То чим же ви гірші від інших церков, чого вам бракує? Хіба лише того, що я не був вам тягарем? Пробачте мені таку провину.

Ось зараз я вже втретє готовий прийти до вас й не буду для вас тягарем. Я не прагну заволодіти добром вашим, мені потрібні ви самі. Бо не діти повинні забезпечувати батьків своїх, а батьки — дітей. Я ж, зі свого боку, з великою радістю віддам усе, що маю, навіть самого себе, заради вас. Якщо я любитиму вас дужче, то як же ви любитимете мене менше?

Хоч би як там було, але я не був тягарем для вас. Та ви кажете, що через свою підступність я вас перехитрував. Чи, може, я обдурив вас, використавши у своїх цілях одного з тих, кого до вас посилав? Ні. Я попросив Тита прийти до вас і послав одного з братів разом з ним. Чи, може, він вас обдурив? Ні. Він діяв так само чесно як і ми.

Чи ви думаєте, що ми весь цей час виправдовувалися перед вами? Ми ж насправді є послідовниками Христа й говоримо це перед Богом. І все, що ми робимо, мої любі друзі, це для того, щоб зміцнити вас духовно. Бо я боюся, що коли прийду, то можу знайти вас не такими, як хотілося б мені. І ви знайдете мене не таким, як хотілося б вам. Боюся, що почнуться серед вас чвари, ревнощі, злобливі сутички, суперництво, наклепи, плітки, зухвальство і безладдя. Боюся, що коли прийду до вас знову, мій Бог принизить мене перед вами і оплакуватиму я всіх тих, хто грішив у минулому і не розкаявся у своїй нечистоті, розпусті й перелюбі, що вони чинили.

Я вже втретє йду до вас. Ось що сказано у Святому Писанні: «Кожне свідчення повинно бути підтверджене устами двох або трьох свідків». Як я був у вас вдруге, я попереджав вас. І тепер, поки я відсутній, попереджаю знову. Це попередження для тих, хто грішив раніше, і для всіх, хто грішить зараз. Коли я прийду знову до вас, то не помилую нікого з них. Я чиню так через те, що ви шукаєте доказів, що Христос говорить через мене. Він не слабкий перед вами, а сильний серед вас. Хоча це правда, що розіп’яли Христа через Його слабкість, та живе Він завдяки силі Божій. Хоча це правда, що ми слабкі у Христі, та ми житимемо з Ним заради вас завдяки силі Божій.

Випробуйте себе, щоб побачити, чи живете ви з вірою. Перевірте себе. Звичайно, поки ви не пройдете через випробування, ви не здатні усвідомити того, що Ісус Христос Живе в вас самих. Я маю надію, зрештою, що ви усвідомите те, що ми витримали випробування. Ми молимо Бога, щоб ви не чинили ніякого зла. Не для того, щоб ми самі витримали випробування, а для того, щоб ви чинили добро навіть тоді, коли здаватиметься, що ми не витримали.

Бо ми нічого не можемо вдіяти проти істини, але робимо усе можливе, щоб сприяти її розповсюдженню. Ми раді, коли ми слабкі, а ви сильні. І ось за що ми молимося: щоб ви завжди були досконалими. Через те я, зараз відсутній серед вас, і пишу вам. Коли я прийду до вас, я не хочу діяти суворо, згідно з тією владою, яку Господь дав мені для духовного зміцнення вас, щоб не робити вам зле.

Тож зараз, брати і сестри мої, скажу вам «до побачення». Удосконалюйтеся! Прийміть наш заклик: живіть у мирі і злагоді! І тоді Бог, джерело любові й миру, буде з вами.

Вітайте одне одного поцілунком святим. Вас вітають усі святі люди Божі.

Я молюся, щоб з вами була благодать Господа Ісуса Христа, любов Божа і єдність, що йде від Духа Святого.