1 Приблизно в той час сталося, що Антіох з безчестям повернувся з місць у Персії.
2 Бо він увійшов до названого Персеполя і намагався пограбувати храм і захопити місто. Оскільки ж, коли безліч зі зброєю кинулася на допомогу, то вони кинулися втікати, і трапилося, що Антіох, утікши від місцевих, із соромом зробив відступ.
3 А коли він був в Екватані, то додалося те, що з Никанором, і те, що трапилось з Тимофієм.
4 Тож, охоплений гнівом, він думав і своє зло вилити на тих юдеїв, що призвели до втечі, тому наказав проводирю колісниці, без перерви підганяючи колісницю, завершити дорогу, тоді як з неба за ним слідкував суд. Адже він так гордо сказав: Прийшовши туди, зроблю Єрусалим загальним цвинтарем для юдеїв.
5 Та Вседержитель Господь, Бог Ізраїля, уразив його невиліковною і невидимою хворобою. Раптом, коли він вимовив слово, його схопила невиліковна хвороба нутрощів і гіркі внутрішні муки,
6 дуже справедливо, — того, що численними і чужими способами мучив нутрощі інших.
7 Він же зовсім не відступив від гордощів, ще й хвалькуватість додав, дихаючи вогняною люттю проти юдеїв і наказуючи прискорити хід. Трапилося ж йому впасти з колісниці, що швидко гналася, і, упавши тяжким падінням, він побив усі члени тіла.
8 Він, котрий ще думав наказувати хвилям моря, через надмірну людську хвалькуватість, і що думав виміряти мірилами висоту гір, то, коли він упав на землю, його носили на носилках, виказуючи всім явну Божу силу,
9 так, що й з очей безбожного звиваючись виповзали черв’яки, і живим відпадало його тіло в болях і муках, а смородом його гнилі гидило все військо.
10 І того, який дещо раніше думав доторкнутися до небесних зірок, ніхто не міг витримувати через нестерпний тягар смороду.
11 Тож із цього він, уражений, почав відступати від великої гордості й поступово приходити до пізнання від Божого бичування, коли біль посилювався.
12 І, не будучи в змозі переносити свого смороду, він так сказав: Праведно підкоритися Богові й, будучи смертним, не думати гордо.
13 І нечестивий молився до Владики, що вже його не помилував, так кажучи,
14 що святе місто, до якого з поспіхом ішов, щоби зробити витоптаним і збудувати загальний цвинтар, він зробить вільним,
15 а юдеїв, яких він судив, що вони не гідні гробу, а мають бути вкинені разом з дітьми на їжу птахам і звірам, усіх їх обіцяв зробити рівними атенянам,
16 а той святий храм, який він раніше пограбував, гарними дарами прикрасити і священний посуд у багато разів більше все віддати, а належне і приписане для жертв дати з власних видатків.
17 До цього ж і стати юдеєм, і пройти всяке населене місце, сповіщаючи Божу силу.
18 Та оскільки болі зовсім не відходили, бо на нього надійшов справедливий Божий суд, то втративши надію стосовно себе, він написав до юдеїв нижче укладений лист, що мав молитовний вигляд, а був таким:
19 Добрим громадянам юдеям, багато радіти і бути здоровими, і добре діяти! Цар і володар Антіох.
20 Якщо здорові, ви і діти, і ваше добрим для вас є, я дуже дякую Богові, маючи надію на небо.
21 І я лежу хворим, любо згадуючи вашу шану і доброзичливість. Повертаючись з перських місць і впавши в тяжку хворобу, ми вважали, що є потрібним думати про безпеку, спільну для всіх.
22 Не нехтуючи тим, що стосується мене, але маючи велику надію вирватися з хвороби,
23 і, бачачи, що і батько в ті часи, коли отаборився в горішніх місцях, призначив наступника,
24 щоб коли щось противного трапиться, чи й буде сповіщено щось погане, ті, що в країні не попали в замішання, знаючи, кому залишено діла.
25 До цього знаючи, як ті, що є сильними та сусідами царства, чекають на час і очікують того, що станеться, я наставив царем сина Антіоха, якого багатьом з вас я поручив і поставив, коли часто відходив до горішніх володінь. Я написав до нього листа.
26 Тож благаю вас і прошу пам’ятати про спільне й особисте добро кожного зберігати ту добру думку, щодо мене і сина.
27 Бо я надіюся, що він лагідно і по-людськи йтиме за моїми вказівками в поведінці з вами.
28 Отже цей душогуб і хулитель, дуже багато потерпівши, як і завдавав іншим, жорстокою смертю на чужині в горах переставився з життя.
29 А Филип, його ровесник, який, побоявшись сина Антіоха, переніс тіло і відійшов до Птоломея Філометора в Єгипет.
Друга книга Макавеїв, 9 глава