1 А згаданий раніше Симон, що став зрадником майна і батьківщини, говорив зло проти Онії, немов би він погрожував Іліодорові й був тим, хто чинив зло,
2 і добродія міста, оборонця народу та ревнителя законів наважився назвати зрадником діл.
3 Коли ж ворожнеча піднялася до такої міри, що і через когось з тих, що вважалися від Симона, учинені були вбивства,
4 Онія, бачачи небезпеку ворожнечі, і що Аполлоній Менестей, володар Долини Сирії та Фінікії, пристав до злоби Симона,
5 то аж до царя пішов, не щоби бути скаржником на мешканців міста, а шукаючи про спільну і поодиноку користь для всієї безлічі.
6 Бо він бачив, що без царського втручання неможливо ще одержати мир у ділі, і що Симон не покладе краю безглуздю.
7 Коли ж Селевкій переставився від життя, і царство взяв Антіох, прозваний Епіфаном, Ясон, брат Онія, діяв підступно, щоб одержати первосвященство,
8 обіцяючи цареві через посередництво триста шістдесят талантів срібла і з якогось іншого прибутку — вісімдесят талантів.
9 А до цих зобов’язався і дописати інших сто п’ятдесят, якщо йому буде дано через його владу поставити йому спортзал і ефевей [1] , і тих, що в Єрусалимі, приписати як антіохійців.
10 Коли цар погодився, і він захопив владу, то відразу ж навернув народ до еллінського звичаю.
11 І даровані юдеям царські милості через Івана, батька Евполема, що послав послів для дружби і союзу з римлянами, забравши і руйнуючи законні установи, почав вводити протизаконні звичаї.
12 Бо він радо збудував у твердині спортзал і, підкоривши найшляхетніших з юнаків, примусив носити шапку.
13 А такою була якась верхівка еллінізму і закріплення поганських звичаїв через надмірну нечестивість безбожного, і не первосвященика Ясона,
14 що священики більше не дбали про служіння жертовника, але, знехтувавши храмом і не дбаючи про жертви, поспішили взяти участь у спортзалі в протизаконному діянні після заклику для кидання диска,
15 і маючи за ніщо батьківські цінності, радше вибирали еллінську славу.
16 Через це їх охопили злі обставини, і ті, чиї звичаї вони ревнували і кому в усьому бажали уподібнитися, ті стали ворогами і месниками.
17 Бо мати непошану до божественних законів — не легковажна річ, але це покаже наступний час.
18 Коли проводилися п’ятирічні змагання в Тирі, і цар був присутній,
19 підступний Ясон відіслав посланців з Єрусалима, що були антіохійцями, які несли триста драхм срібла на жертву Іраклеєві, їх і ті, що несли, попросили не вжити на жертву, тому що не годиться, а використати на інший розхід.
20 Це було призначене тим, хто посилав, на жертву Іраклія, а тими, що принесли, — на будову кораблів.
21 А коли послали в Єгипет Аполлонія менестейського на коронацію царя Філометора, Антіох, сприйнявши, що той став чужим до його діл, подбав про те, що для його безпеки. Прибувши звідти до Йоппії, він пішов до Єрусалима.
22 І, величаво прийнятий Ясоном і містом, був введений зі світильниками і вигуками, тоді так пішов до Фінікії.
23 А після трьох років часу Ясон послав Менелая, брата раніше вказаного Симона, що турбувався про цареві справи і що мав пригадати про нагальні діла.
24 А він, ставши перед царем і звеличивши його за обличчя влади, придбав для себе первосвященство, перевищивши Ясона на триста талантів срібла.
25 Взявши царські накази, він прийшов, не несучи нічого, гідного священства, а маючи зло жорстокого тирана і лють жорстокого варвара.
26 І Ясон, що підманув власного брата, обманутий іншим, став втікачем до країни амманійців.
27 Менелай же взяв владу, а про скарби, які він обіцяв цареві, зовсім не дбав,
28 хоча Сострат, начальник твердині, ставив вимоги, бо його було діло податків. Через це обидва були прикликані царем,
29 і Менелай залишив заступником свого брата Лізімаха, а Сострат — Кратита, що над Кипріянами.
30 Коли ж це відбувалося, трапилося, що тарсяни і маллоти збунтувалися, оскільки даром дані були Антіохіді, царській наложниці.
31 Тож цар прийшов поспішно, щоби впорядкувати справи, залишивши заступником Андроніка з тих, що були славні.
32 А Менелай, подумавши, що одержав сприятливий час, забравши якесь храмове золото, подарував Андронікові, а інше продав у Тирі та в довколишніх містах.
33 А Онія, докладно довідавшись, звинуватив, відійшовши в безпечне місце біля Дафні, що лежала поблизу Антіохії.
34 Тому Менелай, взявши до себе Андроніка, просив видати в його руки Онію. А він, прийшовши до Онії і давши правицю, з клятвою давши правицю, і, показавшись вірогідним, хоч був у підозрі щодо омани, переконав його вийти з безпечного місця і відразу замкнув, не зважаючи на справедливість.
35 З тієї причини не лише юдеї, а й численні з інших народів були засмучені несправедливою смертю чоловіка.
36 А коли цар повернувся з місць біля Кілікії, то його зустріли ті юдеї, що в місті, і елліни, які вважали за зло, що Онію вбили без причини.
37 Тож Антіох, душевно засмутившись, зворушений до жалю і сліз через поміркованість і велику стриманість переставленого,
38 розлютившись гнівом, відразу забравши в Андроніка порфіру і роздерши одяг, провівши по всьому місті до того місця, де він учинив зло Онії, там злого вбивцю вбив, як Господь віддав йому належну муку.
39 А як сталося, багато святотатств у місті через Лізімаха зі згодою Менелая, і як слава розійшлася за її межі, то зібралося безліч проти Лізімаха, як вже винесено багато золота.
40 Коли юрба збунтувалася і сповнилася люті, то Лізімах, озброївши якихось три тисячі, почав чинити зло руками при проводі якогось Авранія, що зістарився віком, а не менше й безумністю.
41 Зрозумівши намагання Лізімаха, одні, хапаючи каміння, інші ж — грубе дерево, а деякі, беручи попіл, що лежав, у замішанні кидали проти тих, що з Лізімахом.
42 Із цієї причини поранили численних з них, а деяких і повалили на землю, усіх же повернули до втечі, а самого святотатця вбили біля скарбниці.
43 За це вчинено суд проти Менелая.
44 Коли прийшов цар до Тиру, то проти нього винесли справу три чоловіки, послані від старійшин.
45 А як вже Менелай програвав, він обіцяв багато скарбів Птоломеєві доруменському, щоб він заспокоїв царя.
46 Тоді той Птоломей, взявши царя до якогось притвору, нібито щоб прохолодити, перемінив його,
47 і за все зло винного Менелая звільнив від звинувачення. А бідних, які, якщо б і перед скитами висловилися б, то відпустили б невинними, цих він засудив на смерть.
48 Тож швидко несправедливу втрату одержали ті, що дбали за місто, народ і священний посуд.
49 Із цієї причини і тирійці, ненавидячи зло, славно зробили те, що для їхнього поховання.
50 А Менелай через захланність тих, що при владі, залишився при владі, зростаючи в злі, будучи великим зрадником громадян.
Друга книга Макавеїв, 4 глава