1 Коли сповнилися ці завіти, Лисій відійшов до царя, а юдеї пішли до праці на землі.
2 А ті воєводи, що на місці, Тимофій і Аполлоній, син Ґеннея, ще й Єроним і Димофон, до них же Никанор Кипріярх, не давали їм добре стояти і мирно вестися.
3 А йоппійці вчинили таку безбожність: вони попросили тих юдеїв, що з ними жили, увійти до приготовлених ними човнів з жінками і дітьми, наче між ними не було жодної ворожнечі,
4 згідно зі спільним рішенням міста, і вони прийняли, оскільки бажали жити в мирі, і жодної підозри не мали. Та, відвізши їх, вони покидали в глибінь, а було їх не менше двохсот.
5 Юда ж, довідавшись про той злочин, що трапився зі співвітчизниками, сповістивши мужам, що біля нього,
6 і, прикликавши справедливого суддю Бога, прийшовши проти ганебних убивць братів, він вночі запалив пристань і спалив човни, а тих, що туди втекли, вигубив.
7 А як околиця була замкнена, він відійшов, наче знову приходячи, щоб викорінити і все йопійське громадянство.
8 І довідавшись, що ті, котрі в Ямнеї, так само хочуть повестися з тими юдеями, що там живуть,
9 він уночі, напавши на ямнійців, запалив пристань з баштою, так що сяйво вогню було видно до Єрусалима, який був за двісті сорок стадій.
10 А звідти, пройшовши дев’ять стадій, коли вони йшли до Тимофія, на нього напали аравійці, не менше п’яти тисяч, а вершників — п’ятсот.
11 Коли відбувалася сильна битва і як через допомогу, що від Бога, успіх мали ті, що з Юдою, побиті номади просили в Юди дати їм правицю, зобов’язавшись дати стада, і в іншому їм допомагати.
12 А Юда, сприйнявши, що по правді вони в багатьох відношеннях корисні, поступився, щоб укласти з ними мир. І, прийнявши правиці, вони відійшли до шатер.
13 А він напав і на якесь місто, огороджене сильними ровами і мурами, і заселене змішаними народами, ім’я його — Каспін.
14 Вони ж, усередині надіючись на силу стін і на відкладену поживу, невиховано поводилися з тими, що з Юдою, проклинаючи, ще хулячи і говорячи те, що не належиться.
15 А ті, що з Юдою, прикликавши великого Сильного світу, що без баранів [1] і воєнних машин у часи Ісуса знищив Єрихон, по-звірячому напали на мур.
16 Захопивши місто з Божої волі, вони вчинили невимовні винищення, так що в ставку поруч, який мав у ширину дві стадії, він видався наповненим стікаючою кров’ю.
17 Відійшовши звідти на сімсот п’ятдесят стадій, вони прийшли в Харак до юдеїв, прозваних тувійцями.
18 І Тимофія в тих місцях не схопили, що без успіху тоді відійшов з місць, залишивши в одному місці дуже сильну військову частину.
19 А Доситей і Сосипатр, воєводи при Маккавеєві, пішовши, побили тих, що були залишені Тимофієм у твердині, — понад тисячу чоловік.
20 Маккавей, розділивши своє військо на групи, поставив їх над групами і кинувся проти Тимофія, що мав при собі сто двадцять тисяч піших і дві тисячі п’ятсот вершників.
21 А довідавшись про прихід Юди, Тимофій наперед послав жінок і дітей та інше майно до названого Карнія, оскільки він був тяжким до здобуття, і місце мало складний доступ через вузькість усіх місць.
22 А коли з’явилася перша частина Юди, і як найшов жах і страх на ворогів від появи Того, Хто все бачить, що найшов на них, то кинулися в різні боки, кожний хто куди, несучись так, що часто зазнавали ушкоджень від своїх і були поколені вістрями мечів.
23 А Юда чинив ревне переслідування, убиваючи язичників, і вигубив до тридцяти тисяч мужів.
24 А сам Тимофій, попавшись тим, що з Доситеєм і Сосипатром, з великою майстерністю благав, щоби його залишили живим, оскільки він тримав багатьох кровних, які були їхніми братами, і вони будуть зневажені.
25 Повіривши ж його великому запевненню повернути цих непошкодженими, вони його відпустили заради спасіння братів.
26 Вийшовши до Карнія і Атерґатея, Юда убив двадцять п’ять тисяч душ.
27 Після того, як він цих прогнав і вигубив, він пішов і до укріпленого міста Ефрона, в якому безліч різних народів у ньому, і молоді силачі, стоячи перед мурами, сильно відбивалися, а всередині був великий склад воєнних машин і стріл.
28 Та прикликавши Сильного, Котрий міццю нищить силу ворогів, вони захопили місто під владу, а всередині вбили якихось двадцять п’ять тисяч.
29 Відійшовши звідти, вони кинулися на місто скитів, що віддалене на шістсот стадій від Єрусалима.
30 Та коли ті юдеї, що там були, засвідчили, яку доброзичливість і лагідне ставлення в часи лихоліття мали до них громадяни Скита,
31 то вони, подякувавши і заохотивши й надалі бути прихильниками до народу, прийшли до Єрусалима, перед настанням свята тижнів.
32 А після згаданої п’ятьдесятниці, кинулися проти Ґорґія, вождя Ідумеї.
33 Він же вийшов з трьома тисячами піших і з чотирма тисячами вершників.
34 Коли провели бій, трапилося, що впали деякі з юдеїв.
35 Якийсь Доситей з тих, що з людей Вакинора, чоловік-вершник і силач, схопив Ґорґія і, тримаючись за одяг, держав його сильно, і коли він бажав проклятого взяти живим, хтось з тракійських вершників надійшов на нього і відтяв плече, і Ґорґій втік до Маріси.
36 А як ті, що при Ездрії, довго билися і були втомлені, Юда, прикликавши Господа, щоб Він показався помічником і воєводою битви,
37 почавши батьківським голосом з піснями крик, несподівано накинувшись на тих, що з Ґорґієм, привів їх до втечі.
38 Юда, взявши військо, прийшов до міста Одоллам. Коли випав сьомий день, за звичаєм очистившись, там провели суботу.
39 А наступного дня прийшли ті, що з Юдою, оскільки за звичаєм був час, забрати тіла полеглих і покласти з родиною до батьківських гробниць.
40 Вони знайшли в кожного померлого під плащем святощі — ямнійських ідолів, яких закон юдеям забороняє. І всім стало явним, що вони впали із цієї причини.
41 Тож усі, поблагословивши праведного суддю Господа, що сховане явним чинить,
42 повернулися до молитви, благаючи, щоби вчинений гріх повністю був прощений. А шляхетний Юда нагадував безлічі тримати себе безгрішними, бути тими, що бачать очима те, що трапилося через гріх упалих.
43 І, зробивши з групи збір на дві тисячі драхм срібла, послав у Єрусалим, щоби принести жертву за гріхи, і вчинив дуже добре й благородно, думаючи про воскресіння.
44 Бо він вважав, що коли не воскреснуть ті, що полягли, марним і нерозумним є молитися за мертвих.
45 Ще дивлячись на прегарну благодать, що відкладена для тих, котрі із честю заснули, це праведна і побожна думка. Тому він чинив надолуження за померлих, щоб вони звільнилися від гріха.
Друга книга Макавеїв, 12 глава