1 Сто п’ятдесят першого року вийшов Димитрій, син Селевкія, з Риму і прийшов з малою кількістю чоловік до приморського міста, де і зацарював.
2 І сталося, що як він заходив у дім царства своїх батьків, то сили схопили Антіоха і Лисія, щоб їх привести до нього.
3 І діло стало йому відоме, і він сказав: Не показуйте мені їхнього обличчя.
4 І сили вбили їх, а Димитрій сів на троні його царства.
5 І прийшли до нього всі беззаконні та безбожні мужі з Ізраїля, і Алкім керував ними, бажаючи бути священиком.
6 І вони звинуватили народ перед царем, кажучи: Юда і його брати вигубили всіх твоїх друзів і розсіяли нас з нашої землі.
7 Тож тепер пошли чоловіка, якому довіряєш, і він, пішовши, нехай погляне на все вигублення, яке він нам учинив і країні царя, і нехай він покарає їх і всіх, що їм допомагають.
8 І цар вибрав Вакхіда з приятелів царя, що панував на другому березі ріки, і був великим у царстві й вірний цареві,
9 й послав його та безбожного Алкіма, поставив йому священство і заповів йому вчинити помсту на синах Ізраїля.
10 Вони відійшли і прийшли з великою силою в землю Юди. І він відіслав послів до Юди і його братів з мирними словами, з оманою.
11 Та вони не послухалися їхніх слів, бо побачили, що ті прийшли з великою силою.
12 І зібралися до Алкіма і Вакхіда збір писарів, аби шукати справедливості,
13 й інші Асидеї були поміж синами Ізраїля, і шукали в них миру.
14 Бо сказали: Чоловік, священик з насіння Аарона, прийшов із силами і не вчинить нам несправедливості.
15 І він заговорив з ними мирними словами, і поклявся їм, кажучи: Не шукатимемо вам і вашим друзям зла!
16 І вони йому повірили. Та він схопив з них шістдесят мужів і повбивав їх в один день за словом, яке записано:
17 Трупи твоїх праведних і їхню кров пролили довкола Єрусалима, і не було в них того, хто ховає.
18 І на них, і на весь народ напав страх і тремтіння, бо сказали: Немає в них правди і суду, адже вони порушили угоду і клятву, якою поклялися.
19 І відійшов Вакхід від Єрусалима, і отаборився у Витзеті та послав і схопив багатьох з тих мужів, що з ним, що його залишили, і декого з народу, і порізав їх, і кинув у великий колодязь.
20 І дав країну Алкімові, і залишив з ним силу йому на допомогу. І Вакхід відійшов до царя.
21 Алкім же домагався священства,
22 і зібралися до нього всі, що завдавали клопоту своєму народові й заволоділи землею Юди, і заподіяли велике зло в Ізраїлі.
23 І Юда побачив усе зло, яке вчинив Алкім, і ті, що з ним із синів Ізраїля, — більше від язичників,
24 і він вийшов на всі околиці Юдеї довкола і вчинив помсту на чоловіках, що відступили, і перестали виходити в околицю.
25 І коли Алкім побачив, що скріпився Юда і ті, що з ним, і пізнав, що не може встояти перед ними, то він повернувся до царя і злобно їх звинуватив.
26 І цар послав Никанора, одного зі своїх славних володарів, і який ненавидів і ворогував з Ізраїлем, і наказав йому вигубити народ.
27 І прийшов Никанор до Єрусалима з численною силою, і послав до Юди та його братів з оманою з мирними словами, кажучи:
28 Хай не буде війни між мною і вами. Я прийду з нечисленними мужами, щоб я побачив ваші обличчя з миром.
29 І він підійшов до Юди, і вони поцілувалися взаємно мирно. І військові були готові схопити Юду.
30 Та відомим стало слово Юді, що той з оманою прийшов проти нього, і він його злякався і не забажав більше бачити його обличчя.
31 І Никанор пізнав, що об’явлено його раду, і виступив назустріч Юді війною при Хафарсаламі.
32 І впало з тих, що з Никанором, якихось п’ятсот мужів, і вони втекли до міста Давида.
33 І після цих подій прийшов Никанор до гори Сіон. І вийшли деякі зі священиків, зі святих і зі старійшин народу, щоб його мирно привітати і показати йому всепалення, що приносилося за царя.
34 Та він поглузував з них, висміяв їх і опоганив їх, і заговорив гордо.
35 І поклявся в гніві, кажучи: Якщо Юда і його табір не буде виданий тепер у мої руки, то буде, коли я повернуся в мирі, я спалю цей дім. І він вийшов з великим гнівом.
36 А священики ввійшли і стали перед обличчям жертовника і храму, і заплакали, кажучи:
37 Ти вибрав цей дім, щоб прикликати Твоє Ім’я в ньому, щоб був домом молитви і моління для Твого народу.
38 Учини помсту на цій людині та на його таборі, і хай упадуть від меча. Згадай їхні прокльони і не дай їм притулку.
39 І Никанор вийшов з Єрусалима і отаборився у Ветороні, і його зустріла сила Сирії.
40 А Юда отаборився в Адасі з трьома тисячами чоловіків. Юда помолився, кажучи:
41 Коли прокльони сказали ті, що від царя, Твій ангел вийшов і побив у них сто вісімдесят п’ять тисяч.
42 Так розбий цей табір перед нами сьогодні, і нехай решта пізнає, що він сказав зло проти Твоїх святощів, і суди його за його злобою.
43 І табори вступили в битву тринадцятого дня місяця адара, і розбито табір Никанора, і він першим поліг у битві.
44 А коли його табір побачив, що Никанор упав, то, кинувши зброю, вони втекли.
45 І гналися за ними дорогою одного дня від Адаси аж до приходу до Ґазира, і трубами затрубили за ними на знак.
46 І вийшли з усіх сіл Юдеї довкола, і перегородили їм дорогу, і вони поверталися до цих, і полягли всі від меча, і не залишилось з них жодного.
47 А ті взяли здобич і грабунок, відрубали голову Никанора та його правицю, яку він гордо простягнув, принесли і простягнули проти Єрусалима.
48 І народ дуже зрадів, і проводили той день як день великої радості.
49 І постановили проводити кожного року цей день на тринадцятий день адара.
50 І земля Юди спочила на мале число днів.
Перша книга Макавеїв, 7 глава