1 І замість нього постав Юда, названий Маккавей, його син.
2 І допомагали йому всі його брати, і всі, що пристали до його батька, і вели війну Ізраїля з радістю.
3 І він поширив славу своєму народові та одягнувся в панцир, наче велетень, підперезався своєю військовою зброєю і став до воєн, охороняючи табір мечем.
4 Він уподібнився до лева у своїх ділах і був, наче левеня, що ревіло за здобиччю.
5 І він переслідував беззаконників, випитуючи, і тих, що наводили жах на його народ, спалив.
6 І безбожні були впокорені через його страх, і всі, що чинили беззаконня, перелякалися, і спасіння поступало в його руці.
7 І гірко він учинив багатьом царям, і розвеселив Якова своїми ділами, і аж навіки його пам’ять на благословення.
8 Він проходив міста Юди і вигубив з них безбожних, відвернув гнів від Ізраїля
9 і став славним аж до кінця землі, і зібрав тих, що гинули.
10 І Аполлоній зібрав народи із Самарії, велику силу, щоб воювати проти Ізраїля.
11 І довідався Юда, вийшов йому назустріч, розбив його і вбив. І впали численні раненими, а решта втекла.
12 І вони взяли їхню здобич, і Юда взяв меч Аполлонія, і воював ним усі дні.
13 І почув Сирон, володар сили Сирії, що Юда зібрав збір і групу вірних із собою, і що виходить на війну,
14 і сказав: Зроблю собі ім’я, прославлюся в царстві та воюватиму проти Юди і тих, що з ним погорджують словом царя.
15 І він продовжив воювати, і прийшов з ним великий табір безбожних, щоби йому допомогти вчинити помсту на синах Ізраїля.
16 І він наблизився аж до підходу до Веторона, і вийшов Юда йому назустріч з малою кількістю.
17 Коли ж побачили табір, що йшов їм назустріч, то сказали Юді: Як зможемо ми, будучи малі числом, воювати проти такої значної безлічі? І ми ослаблені, не ївши сьогодні.
18 І сказав Юда: Однаково легко є охопити багатьох у руці невеликої кількості, і немає різниці перед небом спасти багатьма чи малим числом.
19 Адже не в безлічі сили перемога війни, але сила з неба.
20 Вони приходять проти нас у численній зарозумілості та беззаконні, щоб нас вигубити і наших жінок, і наших дітей, щоб нас пограбувати,
21 а ми воюватимемо за наші душі та наші закони.
22 І Він їх розіб’є перед нашим обличчям, ви ж їх не бійтеся!
23 А коли він перестав говорити, то раптово на них напав і вигубив Сирона та його табір перед ним.
24 І гнали його по схилі від Веторона аж до рівнини. І впало з них якихось вісімсот чоловіків, решта ж втекла в землю филистимців.
25 І почався страх Юди і його братів, і жах напав на народи, що довкола них.
26 І його ім’я прийшло аж до царя, і всі народи розповідали про воєнні дії Юди.
27 Коли ж Антіох почув ці слова, він запалав гнівом, послав і зібрав усі сили свого царства, дуже могутній табір.
28 І він відкрив свою скарбницю, дав силам зарплату на рік і заповів їм бути готовими на всяку потребу.
29 І він побачив, що забракло срібла в скарбницях і що данини з країн малі через поділи й погроми, які він учинив на землі, щоби забрати законне, яке було від перших днів,
30 і він боявся, що не матиме, як спочатку, на видатки і дари, які раніше давав широкою рукою, і мав більше царів, ніж раніше,
31 і був дуже заклопотаний своєю душею, і порадився піти до Персії, взяти данини країн і зібрати багато срібла.
32 І він залишив Лисія, славного чоловіка із царського роду, над ділами царя від ріки Євфрату і аж до границь Єгипту,
33 і щоб виховував Антіоха, його сина, аж доки він не повернеться.
34 І йому він передав половину сил і слонів, і заповів йому про все, що порадив, і про тих, що жили в Юдеї та Єрусалимі,
35 щоб послати проти них силу, аби вигубити і захопити силу Ізраїля й решту Єрусалима, і забрати пам’ять їх з місця,
36 і поселити синів чужинців в усіх їхніх околицях, і жеребом розділити їхню землю.
37 А цар взяв залишену половину сил і пішов з Антіохії, з міста свого царства, у сто сорок сьомому році, перейшов ріку Євфрат і проходив горішні країни.
38 А Лисій вибрав Птоломея, сина Доримена, а також Никанора і Ґорґія, сильних мужів, царських друзів,
39 і послав з ними сорок тисяч мужів і сім тисяч коней, щоб вони пішли в землю Юди і знищили за словом царя.
40 І він відійшов з усією своєю силою, і вони прийшли, і отаборилися поблизу Аммауса в землі рівнини.
41 І почули купці країни їхнє ім’я, і взяли дуже багато срібла, золота і рабів, і прийшли до табору, щоб взяти синів Ізраїля за рабів. І приєдналися до них сила Сирії і землі чужинців.
42 І побачив Юда та його брати, що зло наповнилося, і що сили отаборені в їхніх околицях, і довідалися про слова царя, які він заповів: учинити народові вигублення і винищення,
43 і сказали кожний до свого ближнього: Піднесімо руїну нашого народу і воюймо за наш народ і за святих!
44 І зібрався збір, щоби бути готовим на війну, і щоб помолитися й просити помилування і милосердя.
45 І Єрусалим був ненаселеним, наче пустеля, не було нікого, хто входить і виходить з їхніх родів, і святиня була потоптана, і сини чужинців у твердині, оселі язичників. І забрано радість у Якова, і не стало сопілки і гусел.
46 І вони зібралися, і прийшли до Массифи напроти Єрусалима, бо раніше для Ізраїля місце молитви було в Массифі.
47 І постили того дня, одяглися в мішковину, і попіл — на їхній голові, і роздерли свій одяг.
48 І розгорнули книгу закону, в яких язичники дошукувалися подоби своїх ідолів.
49 І принесли священицький одяг, первоплоди та десятини, і підняли назореїв, які сповнили дні,
50 і закликали голосом до неба, кажучи: Що зробимо із цими і куди їх відведемо,
51 і твоє святе потоптане та опоганене, і твої священики в смутку й пригнобленні.
52 І ось народи зібралися проти нас, щоб нас вигубити. Ти знаєш, що вони задумують на нас.
53 Як зможемо встояти перед їхнім обличчям, якщо Ти нам не допоможеш?
54 І затрубили трубами, і закричали гучним голосом.
55 І після цього наставив Юда володарів народу, тисячників, сотників, п’ятидесятників і десятників.
56 І сказав тим, що будували доми, заручитися з жінками і насадити виноградники, і лякливим, щоб повернувся кожний до свого дому за законом.
57 І піднявся табір, і вони отаборилися на південь Аммауса.
58 І сказав Юда: Обв’яжіться і станьте сильними синами, і будьте готові на ранок воювати із цими народами, що зібралися проти нас, аби вигубити нас і наші святощі.
59 Бо нам краще померти на війні, ніж дивитися на зло нашого народу і святощів.
60 Яка тільки буде воля на небі, так Він учинить.
Перша книга Макавеїв, 3 глава