1 І промовив Ілля, пророк, тесвітянин з Тесвони ґалаадської, до Ахава: Нехай живе Господь, Бог сил, Бог Ізраїля, перед Яким я стою, якщо в цьому році буде роса і дощ! Але хіба що за словом моїх уст!
2 І прийшло Господнє слово до Іллі:
3 Іди звідси на схід і сховайся біля потоку Хоррат, що перед Йорданом.
4 І станеться, що питимеш з потоку воду, а крукам заповідаю прогодувати тебе там.
5 І вчинив Ілля за словом Господа, і поселився біля потоку Хоррат перед Йорданом.
6 І круки приносили йому хліб вранці й м’ясо ввечері, а з потоку він пив воду.
7 І сталося, що через певний час, потік висох, бо на землі не було дощу.
8 І було Господнє слово до Іллі:
9 Уставай і йди в Сарепту сидонську. Ось Я дав там вказівку жінці-вдові тебе прогодувати!
10 І він устав, і прийшов у Сарепту, до брами міста, і ось там жінка-вдова збирала дрова. Тож Ілля гукнув їй услід, звертаючись до неї: Принеси мені трохи води в глечику, щоб напитися!
11 І вона пішла взяти глечик, а Ілля закричав за нею, гукаючи: Візьми для мене і шматок хліба у свою руку!
12 А жінка сказала: Нехай живе Господь, Бог твій, якщо є в мене хліб, але хіба тільки пригорща борошна у відрі й трохи олії в посудині. І ось я назбираю два полінця, піду і спечу це собі та моїм дітям, тож ми з’їмо і помремо.
13 І сказав їй Ілля: Кріпися, увійди і зроби за своїм словом. Але спочатку зроби мені з того малу паляницю і винесеш мені, собі ж і своїм дітям зробиш пізніше.
14 Бо так говорить Господь: Борошно у відрі не закінчиться, і в посудині олії не убуватиме аж до дня, коли Господь пошле на землю дощ!
15 Жінка пішла і зробила. Тож і він їв, і вона та її діти.
16 І борошно у відрі не закінчилося, і в посудині олії не стало менше — за Господнім словом, яке Він сказав через Іллю.
17 І сталося після цього, що захворів син жінки, господині дому, і його хвороба була дуже тяжка, аж доки не забракло в ньому духу.
18 І вона промовила до Іллі: Що мені й тобі, чоловіче Божий? Чи ти ввійшов до мене, щоби згадати мої несправедливості та вбити мого сина?
19 І сказав Ілля жінці: Дай мені твого сина. І він узяв його з її грудей і поніс його на горище, на якому він перебував, і поклав його на своє ліжко.
20 І закричав Ілля, гукаючи: Горе мені, Господи, свідку вдови, в якої я живу, ти зло вчинив, щоб убити її сина!
21 І він дмухнув тричі на дитину, закликав Господа і сказав: Господи, Боже мій, нехай же повернеться душа цієї дитини до неї.
22 І сталося так, і закричала дитина.
23 І він завів її з горища в дім, і дав її матері. І сказав Ілля: Глянь, твій син живе.
24 А жінка промовила до Іллі: Ось я пізнала, що ти є Божим чоловіком, і Господнє слово у твоїх устах правдиве!
Перша книга царів, 17 глава