1 Псалом Асафів. Прорік Бог над богами — Госпо́дь, і землю покликав від схід сонця і аж до захо́ду його.
2 Із Сіону, корони краси́, Бог явився в промі́нні!
3 Прихо́дить наш Бог, — і не буде мовчати: палю́чий огонь перед Ним, а круг Нього все бу́риться сильно!
4 Він покличе згори́ небеса́, і землю — наро́д Свій судити:
5 „Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною“.
6 І небеса́ звістять правду Його, що Бог — Він суддя. Се́ла.
7 „Слухай же ти, Мій наро́де, бо буду ось Я говорити, Ізра́їлеві, і буду сві́дчить на тебе: Бог, Бог твій Я!
8 Я бу́ду карта́ти тебе не за жертви твої, — бо все передо Мною твої цілопа́лення,
9 не візьму́ Я бичка з твого дому, ні козлів із коша́р твоїх,
10 бо належить Мені вся лісна́ звірина́ та худоба із тисячі гір,
11 Я знаю все пта́ство гірське́, і звір польови́й при Мені!
12 Якби був Я голодний, тобі б не сказав, — бо Моя вся вселе́нна й усе, що на ній!
13 Чи Я м'ясо бичкі́в спожива́ю, і чи п'ю кров козлів?
14 Принось Богові в жертву подя́ку, і виконуй свої обітниці Всеви́шньому,
15 і до Мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж просла́виш Мене!“
16 А до грішника Бог промовляє: „Чого́ про устави Мої розповідаєш, і чого́ заповіта Мого на уста́х своїх но́сиш?
17 Ти ж науку знена́видів, і поза себе слова́ Мої ви́кинув.
18 Як ти злодія бачив, то бі́гав із ним, і з перелюбниками накладав.
19 Свої уста пускаєш на зло, і язик твій ома́ну плете́.
20 Ти сидиш, проти брата свого нагово́рюєш, поголо́ски пускаєш про сина своєї матері.
21 Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти ду́мав, що Я такий са́мий, як ти. Тому буду картати тебе, і ви́ложу все перед очі твої!
22 Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопи́в, — бо не буде кому рятува́ти!
23 Хто жертву подяки прино́сить, той шанує Мене; а хто на дорогу Свою уважа́є, Боже спасі́ння йому покажу́!“
Книга Псалмів, псалом 49