1 Став же я, неначе на вартї, і стоючи, мов би на баштї, роздумував, що скаже він менї, що відповість на мою жалобу.
2 І відказав менї Господь і промовив: Спиши видиво, а напиши його виразно на таблицї, щоб, хто буде читати, прочитав легко;
3 Видиво бо сягає в далекий, але означений час; воно говорить про те, що станеться на кінцї, й не заведе; та хоч би воно й загаялось, а ти жди, бо воно збудеться певно й не зміниться.
4 Ось, серце горде не буде мати спокою, а праведний буде вірою своєю жити.
5 Гордий чоловік похожий на вино, що граючи, не швидко втихає; він розширює серце своє, неначе те пекло, й як смерть, він усе голоден; він загортає всї народи, загарбує всякі племена.
6 Та хиба ж вони не зложать про нього приповідку, хиба ж не будуть присьпівувати на сьміх: Горе тому, хто збогачує себе не своїм; нїби воно на довго? — та хто обтяжує себе закладами!
7 Чи вони ж не встануть нагло на тебе? чи не будуть торгати тебе; чи не підіймуться проти тебе грабіжники, чи не попадеш ти на луп їм?
8 Так як ти грабив многі народи, ограблять і тебе всї остальні народи за пролив крові людської, за розбуреннє країни, міста й усїх осадників його.
9 Горе тому, хто несправедливо добро про свій дом наживає, щоб звити гнїздо собі на висотї, й тим забезпечити себе від біди!
10 Неславу придумав ти свойму дому, вигублюючи многі народи, й накликав гріх на душу свою.
11 Каміннє з мурів взивати ме проти тебе, а сволоки деревяні будуть їм відповідати:
12 Горе тому, хто город на крові будує, і строїть замки несправедливостю.
13 Та ось що прийде від Господа Саваота: Ті люде працюють на поживу огню, племена мучаться надармо.
14 Бо земля сповниться тими, що спізнали славу Господню, як води наповнюють море.
15 Горе тобі, що подаєш ближньому твому напій з домішкою твоєї злоби, й впоюєш його, щоб бачити сором його!
16 Та самий ти заситив себе стидом замість слави; пий же й ти та покажи наготу; бо до тебе повернеться кубок у правицї Господнїй, і впаде безчесть на твою славу.
17 Кара бо за лиходїйство твоє на Ливанї здійметься проти тебе за витрату розпуджених животин, за пролив людської крові, за спустошеннє країни, міста й усїх, що в йому жили.
18 Що за вжиток із того боввана, що його різьбарь витесав, — із того виливаного ложного вчителя, хоч різьбарь, вироблюючи нїмі ідоли, покладає надїю на свій виріб?
19 Горе тому, що промовляє до дерева: вставай! а до нїмого каменя: Ну бо, прокинься! Чи він же озветься? Ось, він обложений золотом і сріблом, духа ж він не має.
20 А Господь — у храму свому сьвятому; нехай вся земля мовчить перед ним!
Книга пророка Авакума, 2 глава