1 Головна ж річ нашої бесіди та, що ми маємо такого архиєрея, який возсів на небі по правиці престола Величі,
2 служителя святині й справжнього намету, що його Господь спорудив, не чоловік.
3 Усякий бо архиєрей настановляється на те, щоб приносити дари й жертви: ось чому й він мусить щось мати, щоб принести.
4 Тож якби був на землі, він не був би навіть священиком, бо є вже інші священики, які приносять дари за законом
5 та служать образу й тіні небесної святині згідно зо словом, як про те повчив Господь Мойсея заздалегідь, коли той збирався будувати намет: «Гляди, — мовив, — зроби все за зразком, який тобі був показаний на горі.»
6 Тепер же Христос осягнув остільки вищого служіння, оскільки він посередник кращого завіту, що заснований на кращих обітницях.
7 Коли б же той перший завіт був бездоганний, то не було б місця для другого.
8 Бо Господь, докоряючи їм, каже: «Ось надходять дні, мовить Господь, і я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт:
9 не за завітом, що я уклав був з їхніми батьками в день, коли я вхопив їх був за руку, щоб вивести з Єгипетської землі. А що вони при моїм завіті не зосталися, то і я їх занехаяв», — говорить Господь.
10 Ось той союз, що я заключу з домом Ізраїля: «По тих днях, каже Господь, я, поклавши мої закони їм в ум, напишу їх у них на серці й буду їм Богом, а вони будуть моїм народом.
11 Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина, ніхто свого брата, кажучи: Пізнай Господа! Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати.
12 Я бо буду милостив супроти їхньої несправедливосте, і їхніх гріхів не буду згадувати більше.»
13 А коли каже «новий», то об'являє перший старим. А що передавнене й застаріле — те близько заникнення.
Послання до євреїв, 8 глава