1 Коли зблизилась для Давида година смерти, заповів він синові своєму Соломонові, кажучи:
2 «Я йду оце дорогою, призначеною для всіх на світі; ти ж кріпися й покажи себе мужем.
3 Бережи накази Господа, Бога твого, ходи його путями, держи його установи, заповіді, присуди й приписи, як це написано в законі Мойсея, щоб тобі щастило в усьому, що чинитимеш, і всюди, куди обернешся;
4 щоб Господь справдив своє слово, що сказав був до мене: Якщо твої сини вважатимуть на свої вчинки, ходивши передо мною по правді усім своїм серцем і всією своєю душею, то не забракне у тебе ніколи спадкоємця на престіл Ізраїля.
5 Ти знаєш також, що зробив мені Йоав, син Церуї, що він заподіяв двом начальникам військ Ізраїля: Авнерові, синові Нера, та Амасові, синові Їтра; як він їх убив, як під час миру пролив кров, мов на війні, і заплямив невинною кров'ю пояс, що у мене на бедрах, і взуття, що на ногах у мене.
6 Чини за твоїм розумом, але не дай, щоб його сивина зійшла в Шеол у мирі.
7 Синам же Барзіллая гілеадія яви ласку, щоб вони за твоїм столом їли, бо вони стали мені в пригоді, коли я втікав від брата твого Авесалома.
8 Є там при тобі Семей, син Гери, з роду Веніямина з Бахуріму; цей тяжко мене проклинав, як ішов я у Маханаїм, але тому, що він вийшов мені назустріч на Йордан, я заприсяг йому Господом, кажучи: Я не зітну тебе. -
9 Тож не зостав його без кари як чоловік мудрий, сам знаєш, що маєш йому зробити, щоб сивина його зійшла в Шеол у крові.»
10 І спочив Давид із своїми батьками, і поховано його в Давидгороді.
11 Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок років; в Хевроні він царював сім років, а в Єрусалимі тридцять три роки.
12 І сів Соломон на престолі Давида, батька свого, і царство його вельми зміцніло.
13 Прийшов Адонія, син Хаггіти, до Ветсавії, матері Соломона. Вона спитала: «Чи мирний твій прихід?» Той відповів: «Мирний.»
14 І почав: «Маю говорити з тобою.» Каже вона: «Говори.»
15 Тоді він каже: «Знаєш сама, що царство було моє і що ввесь Ізраїль мав на думці зробити мене царем. Та тепер царство від мене перейшло й припало моєму братові, бо так Господь йому призначив.
16 Тепер же в мене одна тільки просьба до тебе; не відмов мені її.» І каже йому: «Говори.»
17 Він і каже: «Попроси царя Соломона, — а вже напевно він тобі не відмовить, — нехай віддасть за мене Авішагу, шунамійку.»
18 Каже Ветсавія: «Добре, я поговорю з царем про тебе.»
19 Як же ввійшла Ветсавія до царя Соломона, щоб говорити з ним про Адонію, цар підвівся, вийшов їй назустріч, вклонився перед нею та й сів на своєму престолі. Поставлено ослін і для царевої матері, і вона сіла з правого боку в нього,
20 і каже: «Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов мені її.» І відповів їй цар: «Скажи лиш, мамо моя, я певно не відмовлю.»
21 Тоді вона каже: «Віддай Авішагу, шунамійку, за твого брата Адонію.»
22 І відповів цар Соломон матері: «Чого ти просиш Авішагу, шунамійку, для Адонії? Проси для нього й царства, бо він мій старший брат, для того ж має за собою священика Евіятара та Йоава, сина Церуї.»
23 І поклявся цар Соломон Господом так: «Нехай мені це і те вдіє Бог, та ще й причинить, коли Адонія не на свою голову сказав те слово.
24 Отож так певно, як живе Господь, що укріпив мене й посадив мене на престолі батька мого Давида та за своєю обіцянкою заснував для мене дім: сьогодні ж мусить умерти Адонія!»
25 І дав цар Соломон наказ Бенаї, синові Єгояди, і вдарив його той, і вмер він.
26 Священикові Евіятарові повелів цар: «Іди в Анатот у твій хутір, бо й ти заслужив на смерть. Та сьогодні тебе не страчую, бо ти носив ковчег Господа перед моїм батьком Давидом і все, що витерпів мій батько, терпів і ти з ним.»
27 Так скинув Соломон Евіятара, щоб він не був більше священиком Господнім, і так справдилося слово Господнє, що Господь сказав був про дім Елі в Шіло.
28 Якже чутка про те дійшла до Йоава, — а Йоав тягнув за Адонією, хоча він і не був за Авесаломом, — то він утік в намет Господній і вхопився за роги жертовника.
29 І сповістили царя Соломона: «Йоав утік у намет Господній, он він коло жертовника.» Тоді Соломон послав Бенаю, сина Єгояди, з наказом: «Іди, забий його!»
30 Ввійшов Беная в намет Господній і сказав йому: «Такий царський наказ: вийди!» Той же відповів: «Ні, хочу тут умерти.» Приніс Беная відповідь цареві й каже: «Так сказав мені Йоав і так відповів.»
31 А цар йому сказав: «Зроби, як він вирік. Убий його й поховай. Так знімеш з мене й з моєї родини кров, що Йоав пролив безвинно.
32 Господь оберне його кров на його голову, бо він убив двох мужів, справедливіших і ліпших від себе; він стратив їх мечем: Авнера, сина Нера, начальника військ Ізраїля, й Амаса, сина Їтра, начальника військ Юди, так, що батько мій Давид і не знав про те.
33 Нехай їхня кров упаде на голову Йоава та його потомків навіки, а Давидові та його потомкам і його домові, і його престолові нехай буде мир від Господа повіки.»
34 І пішов Беная, син Єгояди, та й убив Йоава, й поховано його в його домі в пустині.
35 І поставив цар Бенаю, сина Єгояди, замість нього над військом, а священика Цадока поставив цар замість Евіятара.
36 Послав цар покликати Семея і сказав йому: «Збудуй собі будинок у Єрусалимі і живи в нім; не виходь нікуди звідти.
37 Коли ж вийдеш і перейдеш через потік Кедрон, то знай, що тобі смерть. Кров твоя впаде тобі на голову.»
38 Семей відповів цареві: «Добре! Як мій пан, цар, повелів, так і чинитиме раб твій.» І жив Семей довго в Єрусалимі.
39 Аж ось через три роки два раби Семея втекли до Ахіша, сина Маахи, гатського царя, і переказали Семеєві: «Раби твої в Гаті.»
40 Зібрався Семей, осідлав свого осла та й пустився в дорогу в Гат до Ахіша шукати рабів своїх. Вернувся Семей і привіз рабів своїх з Гату.
41 Та Соломона сповістили, що Семей виходив з Єрусалиму в Гат і вже повернувся.
42 Послав цар покликати Семея та й каже йому: «Чи я ж не взяв з тебе Господньої присяги і не завірив тебе: в той день, як підеш звідси кудинебудь, мусиш — затям собі те добре — вмерти? І ти відповів мені: Добре воно, те, що чую!
43 Чому ж ти не додержав присяги, що вирік перед Господом, і наказу, що я тобї дав?»
44 Далі сказав цар до Семея: «Сам ти знаєш, та й серце твоє відає все те зло, яке ти заподіяв батькові моєму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову.
45 Цар же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай стоїть твердо перед Господом повіки.»
46 Цар повелів Бенаї, синові Єгояди; той вийшов, ударив його й він умер. Так царська влада укріпилася в руці Соломона.
Перша книга царів, 2 глава