1 Був за днів Давида голод протягом трьох років поспіль, і шукав Давид обличчя Господнього, і Господь сказав: “Це через Саула та через його скривавлений дім, тому що він повбивав гівонітів.”
2 Тоді покликав цар гівонітів і сказав до них, — гівоніти ж не були із синів ізраїльських, були вони з рештки аморіїв, і хоч заприсяглись були їм сини ізраїльські, та Саул з ревности заради Ізраїля і Юди намагався вигубити їх, -
3 тож Давид і каже до гівонітів: “Що я маю вам зробити і чим спокутувати, щоб ви благословили спадкоємство Господнє?”
4 Гівоніти ж відповіли йому: “Не в золоті, ні в сріблі тут справа між нами та Саулом і його домом; і не нам, щоб когось стратити в Ізраїлі.” І питає він: “Що ж ви хочете, щоб я зробив вам?”
5 Вони відповіли цареві: “Того чоловіка, що винищував нас і хотів вигубити нас, щоб уже більше ми не існували в цілій ізраїльській землі, -
6 нехай нам видані будуть семеро з його потомків, і ми повісимо їх у Гівеа на горі Господній.” І сказав цар: “Я видам їх.”
7 Але цар пощадив Мерібаала, Йонатанового сина, Саулового внука, задля присяги перед Господом, що була між ними — між Давидом та Йонатаном, Сауловим сином.
8 І взяв цар обох синів Ріцпи, Айєвої дочки, що їх вона народила Саулові: Армонія і Мерібаала та п'ятьох синів Мерави, Саулової дочки, що народила вона Адрієлові, Барзіллаєвому синові з Мехоли.
9 І видано їх у руки гівонітам, а вони повісили їх на горі перед Господом. Так семеро їх загинуло разом; вони згинули в перші дні жнив, на початку ячмінних жнив.
10 Ріцпа ж, Айева дочка, взяла ряднину, розстелила її собі на скелі, від початку жнив, аж поки не полилась на них вода з неба, і не допускала птиць піднебесних сідати на них вдень, ані польових хижаків уночі.
11 Коли сповістили Давидові, що зробила Ріцпа, Айева дочка, Саулова наложниця,
12 пішов Давид і взяв кості Саула й кості Йонатана, його сина, від мешканців Явеш-Гілеаду, що їх були викрали з майдану в Бет-Шані, де їх повісили були філістимляни того дня, як побили були Саула в Гілбоа.
13 І забрав він звідтіль кості Саулові й кості Йонатана, його сина, і позбирано кості повішених.
14 І поховали кості Саула та Йонатана, його сина, у Веніяминовій країні, в Целі, в гробі Кіша, його батька. І сповнено все, що наказав цар. Після того змилосердивсь Господь над краєм.
15 І знову була війна між філістимлянами та Ізраїлем. Зійшов Давид зо своїми слугами, і розпочали вони бій. Та Давид утомився.
16 А Есві-Бенов, один із потомків рефаїв спис якого важив триста шеклів міді, і він був підперезаний новим мечем, — задумав він убити Давида.
17 Та Авішай, син Церуї, прийшов йому на допомогу і вдарив філістимлянина й убив його. Тоді Давидові мужі заприсяглись йому, кажучи: “Ти не ходитимеш більше з нами в бій, щоб не згасло Ізраїлеве світло.”
18 Після того була ще одна війна з філістимлянами у Гові. Тоді Сібхай-хушій забив Сафа, що був з потомків рефаїв-велетнів.
19 Та коли знову була війна з філістимлянами у Гові, Елханан, Ягре-Оргімів син, з Вифлеєму, забив брата Голіята з Гату, а ратище його списа було як ткацьке воротило.
20 Була ще раз війна під Гатом. Був там чоловік високого росту, мав він по шість пальців на кожній руці і по шість пальців на кожній нозі — разом двадцять чотири. Був він теж з роду рефаїв.
21 Коли зневажив він Ізраїля, то Йонатан, син Шімеа, Давидового брата, вбив його.
22 Оці чотири походили з рефаїв в Гаті; полягли вони від руки Давидової й слуг його.
Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів), 21 глава