1 Браття і сестри, ви самі знаєте, що наш прихід до вас не був марним.
2 Як вам відомо, перед нашим приходом до вас, ми зазнали страждань і зневаги у Филипах. Але з допомогою нашого Бога ми відважилися проповідувати вам Добру Звістку, що йде від Бога, незважаючи на сильний опір.
3 Насправді вчення наше не є наслідком ні обману, ні нечистих намірів, ні лукавства.
4 Навпаки, ми говоримо як люди, яких, після багатьох випробувань, Бог визнав гідними довіри нести Добру Звістку. Тож ми не людям намагаємося догоджати, а Богові, Який бачить, що в серцях наших.
5 Як ви знаєте, ми ніколи не приходили до вас з улесливими словами, проповіді наші ніколи не були засобом приховати нашу пожадливість. Бог тому свідок!
6 Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ані від кого іншого.
7 Як апостоли Христові, ми могли б використати нашу владу примусити вас допомогти нам, але ми були лагідні [1] з вами, ніби мати, яка з любов’ю дбає про дітей своїх.
8 Відчуваючи таку любов до вас, ми готові були розділити з вами не лише Добру Звістку Божу, але й життя наше.
9 Браття і сестри, я знаю, що ви пам’ятаєте наш тяжку працю. Ми працювали день і ніч, щоб нікого з вас не обтяжувати, проповідуючи вам Добру Звістку Божу.
10 Ви тому свідки і Бог тому свідок, як свято, праведно й бездоганно поводилися ми з вами, віруючими.
11 Ви добре знаєте, що ставилися ми до кожного з вас, як батько до своїх власних дітей.
12 Ми підбадьорювали вас, втішали й спонукали жити так, як це бажано Богові. Він закликає вас увійти до Його Царства й розділити Його Славу.
13 Тому ми постійно дякуємо Богові, що, одержавши Послання [2] Боже, від нас почуте, ви прийняли його не як людське слово, а таким, яким воно є насправді — Посланням Божим, що діє у вас, віруючих.
14 Бо ви, брати і сестри, подібні до церков Господніх в Юдеї,[3] які належать Ісусу Христу: ви постраждали від своїх співвітчизників так само, як і вона [4] від своїх — юдеїв.
15 Ті євреї вбили Господа Ісуса і пророків, та вигнали нас зі своєї землі. Вони не до вподоби Богові і виступають проти всіх людей.
16 Вони намагаються перешкодити нам проповідувати поганам, щоб ті змогли спастися. Але ж всім цим вони лише додають все більше гріха до тих, що вже скоїли. І зрештою, їх спіткає гнів Божий.
17 Щодо нас, брати і сестри, то ми розлучилися ненадовго. Ми розлучилися тілом, а не думками. Ми сповнені великого бажання побачити вас.
18 Так, ми дуже хотіли прийти до вас. Особливо я, Павло, знову і знову намагався прийти, але сатана перешкоджав нам.
19 Тож хіба не ви наша надія, радість і вінець наш, яким ми так пишатимемося, коли станемо перед Господом нашим Ісусом в день Його пришестя?
20 Так, ви — наша шана і радість!
Перше послання св. апостола Павла до солунян, 2 глава