1 Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.
2 Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
3 Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.
4 Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.
5 Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.
6 І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.
7 Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.
8 Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.
9 Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,
10 кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.
11 Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.
12 Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.
13 Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.
14 Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.
15 Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.
16 Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,
17 якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.
18 Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,
19 а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.
20 Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.
21 Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.
22 Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.
23 Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,
24 і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!
25 Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.
26 Ми маємо добратися до якогось острова.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.
28 І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів [1]; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.
29 А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.
30 Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,
31 Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!
32 Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.
33 А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.
34 Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.
35 Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.
36 Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу.
37 Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38 Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.
39 А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.
40 Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.
41 Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.
42 Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.
43 Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,
44 а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю.
Дії святих апостолів, 27 глава